ВВС Україна: Якими для України можуть бути наслідки двох потужних трендів останніх місяців: уповільнення економіки Китаю та падіння цін на нафту?
Михайло Гончар: І падіння в Китаї, і зниження цін на нафту на світових ринках є не тільки взаємопов'язаними речами, але й процесами, які "підігрівають" один одного. Ми бачимо завершення китайського економічного дива, яке було явищем глобальним, із такими ж глобальними наслідками для усіх, зокрема, і для України.
В чому "плюси" і "мінуси"? З одного боку, чим нижче ціна на нафту, тим дешевше ми зможемо задовольняти свої імпортні потреби в енергоресурсах. Тобто будемо витрачати менше коштів, яких і так бракує, на імпорт енергоресурсів. Сирої нафти Україна зараз майже не імпортує. Але імпортує газ, ціни на який прив'язані до цін на нафту. Тому ця динаміка для нас є позитивною. На початку наступного року ми зможемо отримувати газ по цінах, які були десь на початку 2000-х років.
Проте є і досить серйозний негатив. На світових ринках падають не тільки ціни на нафту, але й на інші сировинні товари. Українська економіка - переважно сировинно-орієнтована. Головні товарні позиції по експорту в нас зав'язані на залізо-рудну сировину, металургійну продукцію, і ці галузі також зазнають серйозного падіння. Не кажучи вже про те, що Китай є одним із наших головних зовнішньо-торговельних партнерів в частині імпорту і металургійної продукції, і залізо-рудної сировини.
Отже, якщо економіка Китаю після того обвалу, який нині відбувається, не потребуватиме більшої кількості металу і сировини, то і нам доведеться думати не тільки про те, як подолати залежність від російського ринку, куди донедавна була зорієнтована українська металургійна галузь, але й про те, як диверсифікувати й ті поставки, які традиційно йшли до Китаю.
Звісно, Китай не відмовиться від імпорту української продукції, але через деякий час наш експорт до Китаю зазнає серйозного зменшення.
ВВС Україна: А чи не вдасться компенсувати це за рахунок аграрного експорту? Наприклад, Китай - найбільший споживач української соняшникової олії?
Михайло Гончар: Дійсно, впродовж останніх років ми вже спостерігаємо, як експорт аграрної продукції майже зрівнявся у доларовому еквіваленті із традиційним експортом металургійної та хімічної продукції. І це насправді є нашим "рятівним колом".
Але в чому небезпека цієї китайської кризи? Ми побачимо ефект доміно, який спрацює по різних секторальних напрямках. Це не буде швидко, але десь у 2017 році ми зіштовхнемося також і з проблемами в аграрному секторі - маю на увазі світові аграрні ринки. Бо якщо іде загальне зниження економічної активності, то відповідно починають заощаджувати на всьому.
Звісно, вплив китайської кризи не буде в "онлайн режимі". Як і у випадку із кризою 2008 року. Потужний удар ми відчули, по суті, вже у 2009. У нас багато ще попереду.
Великий розворот
ВВС Україна: А як спрацює ця зв'язка "Китай - ціни на нафту" для Росії? Рік тому ми спостерігали, як дуже помпезно започаткували проект "Сила Сибіру"? Що буде тепер із ним та іншими російсько-китайськими проектами?
Михайло Гончар: Для Росії ця зв'язка спрацює катастрофічно. Про проекти на кшталт "Сила Сибіру" чи "Алтай" - західного постачання газу до КНР - можна забути. Вони були проблемними для Росії навіть за умови високих цін на енергоносії. За умов низьких цін реалізація цих проектів призведе до ще більшого розвалу російської економіки. Ці проекти мали потужне пропагандистське підґрунття, але не мали серйозного економічного обґрунтування.
Зараз у Росії є дві опції. Або просто заморозити ці проекти, що було б позитивно і для корпоративної економіки "Газпрому", і для російської економіки в цілому. Або запропонувати реалізацію цих проектів виключно під китайські інвестиції, тобто на 100% передати реалізацію цих проектів китайським компаніям, які зможуть і газопроводи прокласти, і освоїти родовища в Якутії та Іркутській області, із яких газ і мав надходити до Китаю, і побудувати газопереробні та газохімічні потужності.
Але тоді це означатиме, що Росія і де-юре, і де-факто перетворюється на придаток китайської економіки. Звісно, що у Кремлі не можуть собі дозволити скотитися до рівня сировинного придатку Китаю. Не виключено, що найближчим часом обидві сторони шукатимуть якусь взаємоприйнятну формулу, за якою утворять російсько-китайський тандем, де Росія з формальної точки зору не виглядала би сателітом Китаю. Але, думаю, це Росії не вдасться.
Наслідки китайського падіння для Росії будуть якщо не фатальними, то такими, що дадуть серйозний мультиплікативний ефект по всій російській економіці, бо останні роки Росія робила не тільки пропагандистські, але й практичні економічні кроки, щоб зробити "великий розворот" із Заходу на Схід. ЄС постійно лякали тим, що раз Європа не хоче співпрацювати на тих засадах, що пропонує Москва, то Росія розвернеться у бік азійсько-тихоокеанського регіону. Мовляв, вона - велика держава на сході Євразії і, зрозуміло, партнером номер один тут буде Китай.
Але зараз, як я казав, ми спостерігаємо за завершенням китайського економічного дива. І Росія, якщо і надалі робитиме цей розворот, може залишитися як у відомій казці - біля розбитого корита.
Гра без правил
ВВС Україна: А щодо інших регіональних наслідків?
Михайло Гончар: Безумовно, падіння цін на нафту зменшуватиме надходження всіх країн, що видобувають та експортують нафту. В євразійському просторі це означає проблеми для Казахстану, Азербайджану, Туркменістану як газової країни. Але звісно, найбільшим видобувником і постачальником нафти із пострадянських держав є Росія.
Це означає, що з боку Росії будуть спроби схилити ці країни до спільної видобувної і експортної політики щодо нафти і газу, тобто створити такий собі євразійський міні-ОПЕК. Але це навряд чи спрацює, бо навіть взяті разом ці країни не є основними гравцями на світових ринках. Основні гравці є у Перській затоці та Північній Америці.
Інший - жорсткий - сценарій пов'язаний із тим, щоб ці країни втратили можливість виводити свої нафтові чи газові потоки за межі своїх територій. І тут можуть бути різні варіанти. Може бути розмороження конфліктів на Кавказі, що відріже азербайджанську нафту від світового ринку, проект транс-каспійського трубопроводу для постачання туркменського газу. І ми бачимо, що це накладається на інші процеси, небезпечні індикатори, які вже з'явилися.
Зверніть увагу, що у липні-серпні здійснювалися систематичні підриви на маршруті Баку - Тбілісі - Джейхан та Баку - Тбілісі - Ерзрум до території Туреччини в районі Курдистану, в провінції Карс.
Також недаремно минулого року Жириновський пророкував можливість анексії північного Казахстану, де живе російськомовне населення. А саме на півночі Казахстану є основні нафтовидобувні потужності цієї країни, що забезпечують добробут усього Казахстану.
Тому я би не виключав гарячих події, пов'язані із Казахстаном, Азербайджаном і Туркменістаном, бо всі ці країни, по суті, є прямими конкурентами для російської нафти і газу на світових ринках.
Якщо тенденція обвалу на світових сировинних ринках триватиме, то досить скоро розпочнеться досить жорстка гра без правил на знищення конкурента задля того, аби вижити самому. Росія ментально, а російське керівництво - психологічно - давно налаштовані на хвилю агресії. Події в Україні це тільки підтверджують.
Із Михайлом Гончаром розмовляла Анастасія Зануда
