Після формування нової популістської політичної більшості в Чехії та Австрії, Вишеградська четвірка - асоціація Польщі, Угорщини, Чехії та Словаччини - отримала підтримку блоку в рамках Європейського Союзу, що протирічить реалізації спільних напрямків політики ЄС та політичній інтеграції в ЄС. Вмотивовані фактом Brexit, країни V4, на першому етапі, створили проект Міжмор’я (Intermarium): альянс держав-членів Європейського Союзу, розташованих між країнами Балтії та Адріатичним морем, Німеччиною та колишнім СРСР. Ця ініціатива, на чолі з Польщею та Хорватією, спрямована на зміцнення взаємної безпеки та економічних інвестицій у регіон, що часто опинявся в несприятливому положенні через функціонування французько-німецької вісі, яка де-факто регулює Європейський Союз.
Ця ініціатива могла б забезпечити більшу увагу всього ЄС до регіональних проблем, якщо б вдалось уникнути лише деяких політичних проектів. З одного боку, Польща запровадила суперечливу реформу судової системи, яка в кінцевому підсумку закінчилася під час перевірки Європейською комісією. Польща також погіршила свої відносини з Україною та сусідами шляхом встановлення двосторонніх відносин в історичних питаннях, тобто закликаючи Німеччину платити військові репарації та створивши чорний список нев’їздних українців через протиріччя щодо історичних фактів. З іншого боку, Австрія, Чехія, Словаччина та Угорщина все ще залишають непохитні позиції стосовно управління міграційною кризою. Ці країни разом з Польщею все ще відмовляються сприяти іншим країнам ЄС, зокрема Італії, Іспанії та Греції, в питанні перерозподілу мігрантів, які дуже часто потрапляють на територію ЄС та просять притулку.
Іншою серйозною кризою, яку інститути ЄС виявились нездатними врегулювати стала Каталонія. Після того як традиційна автономія Каталонії була обмежена іспанським центральним урядом у 2010 році, правляча більшість у Каталонському автономному парламенті оголосила односторонній референдум про незалежність, що зрештою стало причиною застосування іспанською поліцією насильницьких методів по відношенню до мирних виборців. Не дивлячись на односторонній характер референдуму, правляча більшість в каталонському парламенті оголосила незалежність Каталонії, на що іспанський уряд відповів повним призупиненням автономії та арештом деяких депутатів каталонського регіонального парламенту. Тим часом президент «автономної спільноти» Каталонія, Карлес Пучдемон та інші регіональні міністри переїхали до Бельгії, щоб «інтернаціоналізувати» кризу і закликати інституції ЄС до посередництва в "каталонському питанні".
Замість посередництва або, принаймні, поміркованого втручання, правоцентристська більшість та лівоцентристська опозиція в інституціях ЄС встали на захист іспанського уряду. За винятком одного лише президента Європейської Ради Дональда Туска, всі представники інституцій ЄС відмовилися засудити як насильницькі дії іспанської поліції, так і "політичні арешти" видатних каталонських політиків, що дозволило каталонській спільноті звинуватити Іспанію у "вибірковому правосудді". Інституції ЄС також не погодились переглянути рішення Іспанії щодо обмеження автономії Каталонії 2010-го року як головний чинник боротьби за незалежність каталонців. У свою чергу, іспанський уряд звинуватив російських тролів у втручанні в каталонську кризу, не надавши доказів. Такі дії дали привід Кремлю засудити Європейський Союз у "русофобії" і підкреслити непослідовність західної спільноти, яка, з одного боку, не підтримала Каталонію, а з іншого боку, підтримала створення такої «фейкової» незалежної держави, як Косово.
Відсутність розумних та узгоджених втручань зі сторони інституцій Європейського Союзу з актуальних питань ставить під загрозу імідж Європи на міжнародній арені, зменшуючи Європейський Союз до фрагментарного політичного утворення, що не може рішуче керувати внутрішньою кризою. Декларації про наміри на спільну оборону насправді недостатньо, якщо політика ЄС управлятиметься з точки зору французько-німецької вісі, ідеально втіленої президентом Європейської Ради Жаном Клодом Юнкером в інтересах пануючої партії ЄС - Європейської народної партії.
З одного боку, відсутність інтересу до ситуації в регіоні Міжмор’я, продемонстрована французько-німецькими центристськими європейськими інституціями, призвела до того, що Польща та інші країни регіону Міжмор’я взяли на себе спірні ініціативи, не узгоджені з європейськими цінностями толерантності, інтеграції і розподілу повноважень. З іншого боку, Юнкер та компанія не висловлювали критику поведінці іспанського прем'єр-міністра Маріано Рахойя, який, як і Юнкер, є членом Європейської народної партії, в питанні застосування сили до каталонців і "політичних арештів". Таким чином, пан Юнкер не зрозумів, що каталонці мають історично мотивовані причини, до яких слід прислухатися та зрозуміти, а не керуватися партійною солідарністю з членами ЄНП, що може ще більше посилити невдоволення громадян ЄС європейськими інституціями.
Matteo Cazzulani
@MatteoCazzulani
