Чому реалізація невеликих регіональних проектів з європейськими країнами може бути більш ефективним ніж стратегічне «топтання на місці»
Чим пояснюється успіх двосторонніх регіональних проектів з європейськими країнами в сфері енергетики
Ситуація у співпраці України та ЄС у сфері енергетики склалася неоднозначна. Якщо розглядати стратегічний рівень, то є низка проектів в енергетичній галузі, які потенційно цікаві Україні, але вони не потрібні європейським партнерам. І навпаки, є бажані для ЄС, але непривабливі, а інколи навіть проблемні для нашої сторони. Одним із головних чинників цього, на думку президента Центру глобалістики «Стратегія ХХІ» Михайла Гончара, є поточна політична ситуація. «Дедалі частіше поточна політична кон’юнктура дістає перевагу над стратегічними підходом», — підкреслив він. За його словами, усе, що зараз реалізується в енергетичному секторі Європи, — це проекти, які зазначені в Енергетичному союзі ЄС, створеному в 2015 році. Одним із положень останнього є розширення співпраці з країнами, які мають важливе значення для розвитку енергетичної галузі ЄС, її безпеки та стабільності постачань.
Передусім це проекти в газо- та електропостачанні. А основний акцент в Євросоюзі робиться на 10-річному Плані розвитку транс’європейських енергетичних мереж (Trans-European Energy Networks, TEN-E). Офіційно затверджений Європейською комісією, він фактично є переліком інтерконекторів між наявними газотранспортними системами й електромережами різних країн. Завдяки цим з’єднанням можна перетворити сукупність різних національних мереж країн — членів ЄС на єдину систему. Як зазначає Гончар, досягнути повної однорідності для всіх 27 країн практично неможливо, адже ті різняться розмірами, потужністю, яка споживається, і станом мереж. Утім, головним аспектом є саме створення єдиної мережі, абсолютної гомогенності й не потрібно. У межах цього планується утворення кількох регіональних зон. «Тобто, наприклад, німецька та чеська газові мережі будуть у єдиній регіональній зоні з відповідним хабом. У контексті такої регіональної мережевої інтеграції Україна, як член Договору Енергетичного співтовариства та як країна, що має Угоду про асоціацію з ЄС, може розглядатися як партнер для реалізації окремих європейських проектів», — уточнив Гончар.
До того ж це допоможе досягти й стратегічної мети нашої країни: незалежно від членства в ЄС ми станемо частиною енергетичного ринку Європи. Адже обидва документи передбачають встановлення однакових правил на ринку для ЄС та України. На сьогодні реалізовано один великий проект — реверсне постачання газу зі Словаччини, який забезпечив незалежність від російського Газпрому.
Поряд із позитивними зрушеннями й перспективами є й певні проблеми. Триває активне обговорення можливості реалізації газогону «Північний потік-2» і другої черги «Турецького потоку». Обидва проекти в деяких країнах ЄС, зокрема у ФРН та Австрії, розглядаються виключно крізь призму бізнесу, без урахування геополітичного та безпекового аспектів для Енергетичного Союзу ЄС. Щодо України також виникає незрозуміла ситуація. З одного боку ЄС та саме Німеччина є одними з найбільших донорів допомоги Україні. За офіційними даними посольства ФРН в Україні у 2016 році Берлін надав майже 110 млн. євро фінансової допомоги у вигляді різноманітних грантів. Європейська Комісія надала макрофінансову допомогу на суму в 600 млн. євро. А з іншого – у випадку запуску «Північного потоку-2» Україну позбавлять 2 мільярдів євро на рік нашого традиційного заробітку. І хоча офіційно Європейська комісія поки що не дала «добро» проекту, більше того – пручається його реалізації, втім, всередині цієї ключової інституції ЄС є розкол, що залишає ймовірність для прийняття рішення на користь «Газпрому» або просто «умивання рук» Брюсселем.
Під питанням й інші проекти. Так, за словами експерта, для України може бути вигідним імпорт скрапленого газу через Польщу, із СПГ-терміналу поблизу міста Свіноуйсьце. Інтеграція польської та української газотранспортних систем є частиною газового коридору Північ — Південь, що дає змогу транспортувати газ із терміналу СПГ у Свіноуйсьце до країн Центрально-Східної Європи, використовуючи транскордонні інтерконектори. Вартість нового інтерконектора порівняно невелика, до того ж ми маємо спільний кордон, без необхідності додаткового транзиту через треті країни. Крім того це могло б задіяти українські підземні сховища для потреб центральноєвропейських країн. Але реалізація цього проекту з урахуванням політичної напруженості, що виникла між нашими державами може бути відтермінована. «Такі проекти хоча й виглядають привабливими з точку зору забезпечення диверсифікації джерел постачання, але з огляду на стрімку еволюцію правлячої верхівки Польщі в антиукраїнський бік виглядають проблемними», - підкреслив Гончар. Фактично, мова йде про те, що ми можемо сформувати для себе залежність від сусідньої країни, латентна українофобія керівництва якої може вилитись у ймовірність виникнення проблем аналогічних російським газовим атакам проти України у 2006 та 2009 роках, хіба що в менших масштабах.
Що стосується електроенергії, то наразі Україна має надлишок генерації та невеликий експорт до країн ЄС. Перспективним для української сторони є проект так званого енергомосту до Польщі й переорієнтація, зокрема, Хмельницької АЕС на експорт до цієї європейської країни. Втім, поки що польська сторона не показала великої зацікавленості в такому. Навіть більше, польські компанії певним чином намагаються не допустити вихід на ринок конкурента.
Схожа ситуація склалася й із нафтопостачанням. Є проект розширення нафтопроводу Одеса — Броди в напрямку на Польщу з тим, щоб у поєднанні з магістральним трубопроводом «Дружба» запустити постачання каспійської нафти до Словаччини, Угорщини й Чехії. Уся необхідна для цього технічна інфраструктура наявна, однак знову є проблеми в тому, хто перебуває «на іншому кінці труби». Єдиний у Словаччині нафтопереробний завод у Братиславі Slovnaft на 98% належить групі MOL (Magyar Olaj- és Gázipari Részvénytársaság — публічна компанія з обмеженою відповідальністю «Угорська нафта й газ»), а чеське виробництво належить PKN Orlen (Polski Koncern Naftowy ORLEN Spółka Akcyjna — акціонерне товариство Польський нафтовий концерн Орлен). Хоча обидві компанії здебільшого споживають російську нафту.
Політичні та бізнес скандали довкола російських компаній по всьому світові показали, що одночасно з капіталом та вуглеводнями Москва експортує і корупцію. В цьому випадку варто згадати справу колишнього канцлера ФРН Шрьодера, який отримав «солодку посаду» в «Газпромі» за успішне лобіювання «Північного потоку». Гучні скандали розгорталися свого часу і довкола польських нафтопереробних компаній - «Орлен» та «Лотос». В середині 2000-х році спеціальна слідча комісія Сейму Польщі розслідувала «Аферу «Орлену». Рік до того російська компанія «Лукойл», діючи через польського олігарха Яна Кульчика та співробітника російської зовнішньої розвідки Владимира Алганова, що працював під дахом іншої комерційної російської компанії, за хабаря намагалася отримати на пільгових умовах у свої руки нафтопереробний завод у Гданську. Хоча з того нічого не вийшло, але росіяни пустили глибоке коріння в Польщі саме через нафтопереробку. Не дивно, що невдовзі після перемоги ПіСу на виборах у Польщі, наприкінці 2015 року керівництво ПКН «Орлен» було змінено, а нове швидко підписало новий 3-річний контракт з «Роснефтью» на постачання нафти в ще більших, аніж до того, обсягах!
Відмовлятися від таких легких, але брудних грошей партнери бізнесменів від Кремля не поспішають. Саме тому за майже два десятки років, незважаючи на багаточисельні раунди переговорів на різних рівнях, жодних суттєвих зрушень в справі нафтопроводу Броди – Плоцьк чи Броди - Адамово не спостерігається.
Стратегічне рішення для України Михайло Гончар бачить в нарощуванні власного видобутку газу для досягнення рівня самодостатності. На його думку, це цілком реально в найближчі п’ять років. Цьому сприяють нещодавні зміни в тарифікації газопостачання та очікувані зміни ренти видобутку. Що у свою чергу робить більш прибутковою газовидобувну галузь, створює умови для її відновлення та зростання. «В умовах невизначеності та непередбачуваності поведінки сусідів як на сході так і на заході, важливо не створювати нові залежності та не залежати від примх сусідів» - твердить він.
Крім того, для цього необхідно і впровадження енергоефективних технологій в промисловості та поступове переведення на альтернативні джерела енергії. І тут експерт бачить можливості для реального успіху. Особливо, якщо перенести співробітництво з площини усього ЄС, як великої, забюрократизованої системи в прості та ефективні двосторонні стосунки на регіональному рівні, зокрема і в рамках програми «Східне партнерство». Приклад – гарна співпраця зі Словаччиною. З певними перешкодами, але позитивно вирішено питання реверсу газу для України. Крім того, словацька сторона дуже відповідально ставиться до виконання своїх зобов’язань в рамках «Вишеградської групи» і активно допомагає в реалізації переходу до енергоефективної економіки. Як підкреслив Гончар, експерти країни послідовно та якісно консультують українську сторону, передають свій досвід в цій сфері «на місцях». Особливо цінним для нашої країни є те, що Словаччина свого часу теж належала до соцтабору і відповідно мала схожі з Україною проблеми в галузі. Наразі український Глухів пробує перейняти досвід словацького містечка Нова Дубніца зі зменшення споживання газу та переходу до альтернативних джерел енергії – використання відходів сільського господарства. Звичайно, такі проекти в масштабі країни не виглядають значними чи стратегічно важливими, втім для агропромислової України такий досвід може мати великі наслідки, якщо поступово продовжити його реалізацію на всій території. «Такі дрібні проекти можуть створити критичну масу в співробітництві Європи та України», - наголосив Гончар.
