Нова коаліція на новий політичний період базується на ультправих урядах, економічному протекціонізмі і зростанні популізму, що, можливо, стало причиною, що призвела до створення правоцентристською Європейською народною партією (ЄНП) нової правлячої коаліції за участю Європейських консерваторів і реформаторів (ЄКР) і ліберальної групи АЛДЄ, і обрання Антоніо Таяні, представника ЄНП, новим Президентом Європейського парламенту.
Нова коаліція, яка буде контролювати законодавчу діяльність однопалатного Європейського парламенту у правоцентристському руслі жорсткої економії, змінила "велику коаліцію" між Європейською народною партією і групою Соціалістів і Демократів, яка мала більшість у Європейському парламенті протягом останніх законодавчих періодів.
За пару годин до виборів Таяні вдалося підписати угоду з лідером АЛДЄ Гі Верхофстадтом, і після трьох раундів голосувань йому вдалося забезпечити своє обрання, отримавши схвалення групи ЄКР. При цьому, Антоніо Таяні отримав більше голосів, ніж Джанні Піттелла, президент групи Соціалістів і Демократів, якого підтримали також "Зелені" і Об'єднані ліві.
Обрання Таяні змінило не тільки провладну більшість у Європейському парламенті. Це також призвело до суттєвої зміни балансу сил у європейських інституціях. Зокрема, значна кількість політичних діячів можуть вважатися істинними переможцями у політичній боротьбі, що відбувалася навколо, і за межами, передвиборної боротьби між Таяні і Піттелла.
Головним переможцем є, безумовно, Сільвіо Берлусконі, колишній прем'єр-міністр Італії, який зумів домогтися обрання свого протеже на головну посаду законодавчих зборів Європейського Союзу. Таяні є колишнім монархістом, який перетворився на правоцентриста, коли Берлусконі заснував власну політичну партію "Вперед, Італія" у 1994 році. Потім Таяні балотувався, але безуспішно, на посаду мера Риму у 2001 році, але був призначений, після європейських парламентських виборів 2009 року, віце-президентом Європейської комісії як представник італійського уряду, який тоді очолювався Берлусконі.
Наряду з Берлусконі, чия енергетична політика, що проводилась у манері двостороннього вирішення питань з президентом Російської Федерації Володимиром Путіним, поставила під загрозу реалізацію спільних енергетичних ініціатив Європейського Союзу в період 2001-2011 рр., основними вигодонабувачами політичної боротьби, пов'язаної з обранням Антоніо Таяні, є британські Торі. Підтримуючи Таяні, групі ЄКР, очолюваній британськими консерваторами, вдалося стати партнером правлячої коаліції у Європарламенті. Британським Торі також вдалося покласти край періоду політичної ізоляції через підтримку виходу Великобританії з ЄС впливовими представниками Торі, такими як лідер групи ЄКР Сієд Камалл.
Ще одним впливовим переможцем є Президент Європейської Комісії Жан-Клод Юнкер, якому вдалося домогтися обрання одного з членів своєї партії Президентом Європейського парламенту, і, таким чином, забезпечити свій вплив на правлячу більшість в рамках Європейського законодавчого органу. До того ж, шляхом обрання Антоніо Таяні президентом Європарламенту, Юнкеру, колишньому прем'єр-міністрові Люксембургу, який підтримує керівництво Європейським Союзом тільки представниками історичної осі Франція-Німеччина, можливо, також вдасться зосередити всю політичну владу в Європі в руках представників Західної Європи.
По суті, в обмін на підтримку Таяні з боку АЛДЄ, Верхофстадт, колишній прем'єр-міністр Бельгії, міг вимагати підтримки свого призначення новим Президентом Європейської ради. У цьому випадку, Верхофстадт змінив би Дональда Туска, колишнього прем'єра Польщі, який полишив свою посаду на чолі польського уряду заради керівництва однією з найважливіших інституцій ЄС і підняття таким чином престижу Центрально-Східної Європи.
Незважаючи на програш у виборах, Джанні Піттелла, принаймні хоча б з моральної точки зору, може також вважатись ще одним переможцем. Президент групи Соціалістів і Демократів провів послідовну виборчу кампанію, яка надихнула як членів Європейського парламенту, так і борців з-поза меж парламенту за традиційні базові лівоцентристські принципи, такі як права людини і громадянина, праця, економічний розвиток та соціальна справедливість.
Хоча він і зазнав поразки через несподівану політичну угоду між Антоніо Таяні і Верхофстадтом, Піттелла, що є прихильником реалізації політики сусідства ЄС щодо України та Сербії, став беззаперечним лідером нової парламентської опозиції, що складається з груп Соціалістів і Демократів, "Зелених" і Об'єднаних лівих.
Ангела Меркель та Центрально-Східна Європа втрачають найбільше
Крім переможців, обрання Таяні також скомпонувало широкий перелік переможених. Першою в цьому переліку можна назвати канцлерку Німеччини Ангелу Меркель, чия партія ХДС де-факто втратила свою традиційну гегемонію у Європейській народній партії. По суті, обрання Таяні призвело до того, що найбільш популістські фракції Європейської народної партії - на чолі з Берлусконі, французькою партією Le Républicains і угорським прем'єром Віктором Орбаном - отримали перевагу і політичний престиж над більш помірними фракціями - німецькою ХДС Ангели Меркель та польською "Громадянською платформою" Дональда Туска.
Ще одним невдахою є лідер АЛДЄ Гі Верхофстадт, чия несподівана політична угода з Антоніо Таяні і консерваторами продемонструвала його нездатність до планування і проведення політичної стратегії у довгостроковій перспективі. Навіть не дивлячись на те, що Верхофстадт підвищив свої шанси стати новим Президентом Європейської ради, колишній прем'єр Бельгії втратив політичну підтримку лівоцентристської фракції в АЛДЄ, члени якої врешті проголосували за Піттелла в ході таємного голосування.
Крім цього, Верхофстадт почав втрачати авторитет як послідовний проєвропейський політик, коли він марно намагався змусити надати членство в АЛДЄ італійському Руху П'яти Зірок, популістській політичній силі, яка виступає проти Європейського Союзу і НАТО, консолідується як з британською антиєвропейською Партією незалежності Об'єднаного Королівства (United Kingdom Independence Party), так і фашистськими рухами в Італії.
Насамкінець, ще одним переможеним виявилась Центрально-Східна Європа, чий єдиний представник у європейських інституціях, Дональд Туск, опинився тепер під загрозою бути заміненим на представника Західної Європи. Новий тріумвірат на чолі Європейського Союзу, що складатиметься з Юнкера (Люксембург), Таяні (Італія) і Верхофстадта (Бельгія) - навряд чи буде розуміти, чи дослухатись до потреб Центрально-Східної Європи, зокрема щодо економічної солідарності, оборони східного флангу ЄС і вирівнювання можливостей між державами-членами ЄС, що входять, і не входять до єврозони.
Міжмор'я як утопія відродження Європейської мрії
Враховуючи новий політичний розклад сил в європейських інституціях, було б розумним і необхідним, щоб основні держави-члени ЄС з Центрально-Східної Європи, такі як Польща і Прибалтійські країни, наполегливо і серйозно прагнули до зміцнення регіонального альянсу разом з Чехією, Словаччиною, Угорщиною, Словенією, Хорватією, Румунією, Болгарією і, можливо, Грецією.
Можливо, Альянс країн Центрально-Східної Європи став би сучасною версією Міжмор'я міжвоєнного періоду, спрямованого на відновлення Європейського Союзу як інклюзивного проекту, заснованого на мрії про мир, процвітання, дотримання громадянських прав і толерантності.
Нове Міжмор'я також би посилило політичну вагу Центрально-Східної Європи в рамках Європейського Союзу і, досить імовірно, забезпечило б реалізацію політики сусідства ЄС по відношенню до Сербії та України.
Насправді, враховуючи правоцентристькі і націоналістичні уряди, що правлять в основних країнах Центрально-Східної Європи, насамперед у Польщі, Угорщині та Словаччині, ідея Міжмор'я, що відновила б європейську мрію, досить далека від того, щоб бути здійсненною.
Таким чином, Центрально-Східна Європа і Європейський Союз в цілому сьогодні знаходяться в серйозній небезпеці наростання популізму, нетерпимості і переважання правоцентристських політик на всьому континенті.
Асоційований експерт Центру глобалістики "Стратегія ХХІ"
@MatteoCazzulani
