Дозволю собі невеличкий екскурс в минуле. Тематика Росії досліджувалась в Україні ще з 90-х років, тобто невдовзі після проголошення незалежності нашої держави. Я тоді працював у Національному інституті стратегічних досліджень, де відділ зовнішньополітичної стратегії займався різнобічним вивченням Росії та напрацюванням відповідних доктринальних підходів. Пізніше, у 1996 році, був створений Національний інститут українсько-російських відносин в системі РНБОУ. Тобто, в ті часи був наявний достатньо системний підхід у вивченні відносин між Україною і Росією, формуванню концептуальних підходів, вивченню самої Росії. Видавався спеціальний щомісячний бюлетень «Україна – Росія. Аналітичний огляд» з грифом ДСК.
Інша річ, що на найвищому політичному рівні з часом напрацювання експертів, їх пропозиції, на жаль, стали отримувати резолюції на зразок «до відома», іноді «до врахування», і не ставали основою для прийняття виважених рішень, хоча відповідні проекти рішень також пропонувалися.
Чому інтенсифікація вивчення українсько-російської тематики відбулась саме в дев΄яності роки? Нагадаю відомий указ 1995 року тодішнього Президента РФ Бориса Єльцина, яким він затвердив «Стратегический курс России с государствами - участниками Содружества независимых государств».
Це була своєрідна точка відліку для реінтеграції пострадянського простору, так званого «собирания земель». Звичайно, у порівнянні з політикою Путіна політика Єльцина виглядала достатньо м΄якою. Але тим не менше вже тоді ми зробили висновок, що Росія уражена реваншистським синдромом, і тільки питання часу, коли вона від завуальованих форм експансії на пострадянському просторі перейде до агресивних воєнних форм, що, власне, й трапилось у період Путіна.
І не випадково, що саме з «воцарствлєнієм» Путіна у 2003 році була прийнята енергетична стратегія Росії, уже в преамбулі якої чітко зафіксовано, що енергетичні ресурси є не тільки базисом для розвитку російської економіки, а й інструментом проведення внутрішньої і зовнішньої політики Росії. З тих пір все це й працює. Причім доволі ефективно. І не тільки на пострадянському просторі, а й щодо країн Європейського союзу, які складають основний ринок для енергетичних продуктів Росії. Наш Центр у листопаді минулого року підготував спеціальний огляд «Гібридна війна у Східній Європі: Невоєнний вимір. Енергетичний компонент». Цей огляд представлений на сайті нашого Центру англійською і російською мовами. Нині ми готуємо другу редакцію, більш розширену і поглиблену. Це вже не огляд, а дослідження. У ньому ми приділяємо увагу не тільки енергетичній проблематиці. Вона – один з індикаторів намірів Росії.
Я б вжив у даному разі термін «енерго-інформаційна війна». Створюється певна проекція загрози, і клієнти Газпрому роблять ті чи інші кроки які, як правило, ведуть до стратегічного глухого кута. Яскравий приклад – Європейський союз, який має ефективні важелі впливу не тільки на Газпром, а й на політику Росії. Відома резонансна справа про розслідування зловживань Газпромом на європейському ринку, яка була ініційована у 2011 році Європейською комісією і завершена у 2013 році. Але результати розслідування так і не були оприлюднені. І тепер новий склад Єврокомісії то бере паузу на доопрацювання і довивчення, то говорить про те, що незабаром буде оприлюднено результати. За підсумками цього розслідування Газпрому загрожують штрафні санкції у розмірі від 10 до 15 мільярдів доларів – це дуже чутлива сума навіть для такої компанії, як Газпром. Тим більше у її нинішньому становищі. Євросоюз має у своїх руках дієві важелі, але все свідчить про те, що вони не будуть задіяні, оскільки в ЄС існують побоювання, що Москва вдасться до обмеження постачання газу до Європи. Росія дуже чітко відчуває цей страх Брюсселю, жорстко діючи не тільки щодо України.
І насамкінець. Гібридна війна не є винаходом Путінського режиму, хоча, безперечно, креативний підхід був проявлений при підготовці і здійсненні відповідних сценаріїв. Але, на мій погляд, найбільш небезпечним синдромом є нещодавні кримські зізнання і одкровення Путіна. Вони свідчать про те, що гібридна фаза війни завершується і, з огляду на таку безпорадну, аморфну реакцію Заходу, Кремль готується до прямого воєнного вторгнення, здійснюючи зондаж того, якою буде реакція американського сенату. За робочою гіпотезою Кремля, реакція Заходу буде приблизно такою ж – між занепокоєністю і глибокою занепокоєністю.
Враховуючи означене, ми й хочемо представити комплексний синтезований підхід до вивчення проблематики Росії у воєнному, інформаційному, енергетичному, політико-дипломатичного та інших аспектах. Тоді ми матимемо повне уявлення, що відбувається і яка може бути рецептура дій.
