M.Гончар: Путіна надихає Аншлюс Гітлера

М.Гончар, Президент Центру глобалістики "Статегія ХХІ" про поточну ситуацію в Україні та про конфлікт в Криму в інтерв'ю для італійського видання Іlsussidiario...

flagEnglish version

Висвітліть, будь ласка, Вашу оцінку поточної ситуації в країні та прогнозований розвиток подій. Наскільки реальним є воєнний конфлікт між Росією та Україною?

 З одного боку, країна поступово стабілізується після усунення режиму Януковича, який можна охарактеризувати як режим клептократії, корупції та криміналу. Суспільство готується до президентських виборів 25 травня. З іншого боку, відчуття війни прийшло в життя українців після початку інтервенції Росії на Кримський півострів України наприкінці лютого. На жаль, воєнного сценарію виключати не можна. Росія Путіна прагне саме цього, відкидаючи дипломатію. Його політику щодо України я ще рік тому на конференції у Варшаві назвав політикою аншлюсу – по аналогії з політикою Гітлера щодо Австрії у 1938році.

Щодо Криму, то здається більша частина місцевого населення вітає незалежність Криму та навіть приєднання до Росії. Чи це відповідає дійсності? Чи можливим є досягнення компромісного рішення в питаннях як свободи та територіальної цілісності України, так і права російськомовного населення на самовизначення?

Ситуація в Криму не можна сприймати виключно у вимірі відносин між українцями та росіянами. Крим є єдиним з регіонів України, де росіяни дійсно становлять більшість населення. Його етнічний склад: росіяни — 58%, українці — 24%, кримські татари — 12%.Однак, передусім Крим – це земля корінного тюркського етносу кримських татар.Перепис населення Криму 1897 р. зафіксував відносну більшість корінного етносу - 35,6%, в той час як росіян було 33,1%.Нинішній етнічний склад населення– результат сталінської депортації кримських татар в 1944 році та заселення півострова після ІІ світової війниросіянами. Наведені цифри важливі для розуміння того, що Крим не можна сприймати тільки через призму інтересів російської більшості півострова. У росіян є їхня держава. Вона називається Російська Федерація. У кримських татар немає іншої землі, окрім Криму, можливість повернутись до якого вони отримали тільки тоді, коли Україна стала незалежною державою після колапсу СРСР у 1991 році. Саме у складіУкраїниКрим отримав конституційне закріплення автономного статусу, алеКрим не можна розглядати як «російську автономію» України. Кримські татари не бачать себе у складі Росії, країни, яка знищила їхню чотиривікову державність у XVIIIстолітті, окупувавши Крим, а у ХХ столітті повністю депортувала з рідної землі. Україна виступає гарантом прав кримських татар. Це одна з найвагоміших причин чому Україна не може погодитись на «повернення Криму» Росії.

 Як себе позиціонує російськомовне населення в східних регіонах та Одесі? Чи такі ж високі ризики сепаратизму в цих областях як і в Криму?

Так звані «прохання про відділення» інспіровані ззовні, з Росії. Це є елемент сценарію аншлюсу України, що реалізується режимом Путіна. Питання не тільки в тому, що Путін ображений скиненням народом України спорідненого за природою клептократичного режиму Януковича. Проблема в тому, що Путін не сприймає Україну як суверенну незалежну державу. Він вважає, що Україна це частина Росії, яка тимчасово, внаслідок найбільшої за його визначенням «геополітичної катастрофи ХХ століття – розпаду СРСР», випадково потрапила за її межі. Варто пригадати, що на саміті НАТО у Бухаресті 2008 року Путін емоційно зауважив американському президенту Дж. Бушу, що Україна, мовляв, «не держава зовсім». Очевидно, Путін вважає, що зараз настав час ліквідувати наслідки «геополітичної катастрофи», тобто повернути Україну до складу неоСРСР, який називається Євразійський Союз. Шлях, який він обрав зараз – це фрагментація України з подальшим приєднанням її частин – Криму, Півдня та Сходу безпосередньо до Росії, а на решті території має бути утворена маріонеткова держава з режимом лояльним Кремлю.

 Дій якого характеру ви очікуєте від Європи? Від США?

Ми вдячні США та Європі за солідарність та політичну підтримку народу України в період боротьби з камарильєю Януковича. Ця допомога була дуже важливою, адже на ЄвроМайдані українці відстоювали європейські цінності, про які так люблять говорити політики в Брюсселі, Римі та інших столицях Європи. Прості італійці були у цій боротьбі на боці українців. У Києві люди зі словами вдячності італійцям дивились репортажі з Мілану, Риму, інших міст Італії, коли там відбувались акції підтримки ЄвроМайдану. Зараз, коли українці перемогли диктатуру Януковича, вони зіштовхнулись з російською агресією. Україна потребує економічної, фінансової та воєнної допомоги. Сили нерівні. І тут питання не тільки в наших українських проблемах.

Путінська політика стала викликом для усієї Європи, адже порушені фундаментальні принципи Хельсінкського Заключного Акта з безпеки в Європі 1975 року. Одна країна порушує територіальну цілісність іншої, намагається анексувати частину її території, змінити її кордони. Якщо Європа не спинить цей поступ Росії, то вона дійде аж до Ла-Маншу, реалізовуючи мрію радянських маршалів 1945 року. Якщо світова спільнота закриє очі на дії Росії, то вона може ввести свої війська і до країн-членів ЄС та НАТО під приводом захисту етнічних росіян, наприклад, в Естонію та Латвію.

Зараз ще можна протидіяти Росії невійськовою силою, але час іде на лічені дні. ЄС має унікальний шанс використати зрослу залежність Росії від європейського ринку як елемент тиску на Москву у відповідь на її дії. ЄС спільно зі США мають виконати спеціальну операцію з примусу Кремля до норм цивілізованої поведінки. Як бачимо на прикладі Ірану, це може справляти вплив. ЄС не повинен залишити без уваги та жорсткої реакції агресивні дії Росії. Політика Заходу у стилі Чемберлена та Даладьє 1938 року може призвести тільки до кровопролиття, а згодом і війни у Європі.

Українська економіка, здається, перебуває в дуже поганому стані. В якій формі та звідки можна чекати потенційної допомоги?

Так, камарилья Януковича залишали у спадок розграбовану країну. Потрібна не тільки фінансова допомога з боку ЄС, на що вже є відповідна налаштованість країн-членів, потрібні реальні, а не імітаційні реформи. Також уряд сподівається на відновлення співпраці з МВФ. Але реформи ніхто, окрім самих українців, не зробить.

Більша частина обсягів російського газу потрапляє в Європу через територію України. Інша частина обсягів потрапляє прямо з РФ до Німеччини через Північний потік. Чи є це перепоною в контексті різкої протидії зі сторони ЄС та особливо зі сторони Німеччини? На які країни ви більше всього покладаєтесь в плані підтримки?

 Безперечно, російський газ є важелем впливу Москви на провідні країни ЄС, особливо на Німеччину. Її ключова роль в ЄС очевидна.Роль Німеччини в подіях навколо України достатньо неоднозначна. З одного боку,Берлін підтримує територіальну цілісність України і виступає проти російського вторгнення в Крим, але з іншого боку будь-що хоче зберегти відносини з Росією так ніби нічого не трапилося. Це і є фундаментальне протиріччя німецької політики – що визначальне для Берліну: європейські цінності чи торговельні інтереси німецьких компаній на Сході. І звісно ж, передусім мова йде про газовий бізнес. Колись Європа жахнеться, коли взнає який газовий корупційний спрут зі Сходу обвив її.Тому зараз настає момент істини для Європи – чи зможе вона подолати газову залежність від Росії, використавши її фінансову залежність від Європи?

Можна використати той факт, що понад 70% російського газового експорту замкнено на ЄС. Запаси газу є в підземних газосховищах на території країн ЄС, тому може бути проведене перше масштабне навчання з перевірки безпеки газопостачання – «Тиждень ЄС без російського газу», попередивши Кремль про перехід до політики мінімізації закупівлі газу в Росії.87% російського нафтового експорту замкнено на Європу. У ЄС є 90-денні запаси нафти. Тому можна провести тренінг «Місяць ЄС без російської нафти». Адже ЄС спокійно обходиться без іранської нафти.Європі варто відмовитись від політично вмотивованих та економічно сумнівних мегапроектів газопроводів «Південний потік» та 3-ї й 4-ї нитки «Північного потоку».Російські компанії мають постати в епіцентр вивчення їх діяльності на ринку ЄС на предмет відповідності дотримання законодавства ЄС. ЄС має діяти нестандартно, він повинен навчитися це робити. Інакше його чекає розпад, як утворення, що виявилось не здатним протистояти сучасним викликам та агресивній політиці сусідньої східної тиранії, що постала на гроші європейців у якості плати за російські вуглеводні.

italy Оригінал італійською мовою

Читали 4923 разів