На початку війни часто говорили про те, що зруйнований війною Донбас особливо відбудовувати не будуть - його зрівняють із землею заради видобутку сланцевого газу... Зараз ці розмови затихли. Михайле, як думаєте ви, чи можливий і справді такий варіант, що Донбас залишатиметься і після війни випаленою землею, де просто будуть іноземні компанії видобувати сланцевий газ? Чи ці розмови не мають реальних підстав? Дякую.
Це — міфи російської пропаганди. Донбас знищив не сланцевий газ, а «вугільні барони» Донбасу, які в останні роки намагалися бути слухняними васалами Кремля і зробили заручниками своєї жадібності все населення регіону. На Донбасі немає покладів сланцевого газу. На Донбасі є метан вугільних пластів. Його можна і потрібно видобувати. За його невидобування Донбас заплатив тисячами життів шахтарів, які стали жертвами вибухів метану в процесі вуглевидобутку. Навіть на китайських шахтах здійснюють дегазацію пластів перш ніж видобувати вугілля. Тому не слід дивитися на проблематику нетрадиційного газу через "криве дзеркало" російської пропаганди. Ніякі іноземні компанії, в тому числі із видобутку нетрадиційного газу, які чкурнули з України при перших російських пострілах на Донбасі, не повернуться туди ще з добрий десяток років, якщо, уявимо собі, завтра там запанує мир і благодать.
На ваш взгляд, какой сценарий относительно Донбасса сегодня наиболее выгоден Кремлю, как бы он хотел выйти из этой истории с Донбассом? Или он пока не стремится закончить эту историю?
Кремлю вигідний сценарій "Донбас як кровоточива рана України". За певних обставин Кремль може діяти військовим шляхом через "ДНР" і "ЛНР", намагаючись схилити політичне керівництво України до "миру" на Донбасі на умовах Росії.
Як ви ставитеся до ідеї введення миротворців на Донбас, чи допоможе це, по-вашому, наблизити повернення миру на ці території або це лише «заморозить» конфлікт на роки?
Це механізм «замороження» конфлікту, не більше того.
Чому для звільнення українців з російського полону не докладається стільки зусиль і в Україні, і поза її межами, як це було в історії з Савченко? Чому менше розголосу, резонансу, уваги?
Тому що влада не бачить для себе належного піар-ефекту. А, обпікшись на Савченко, вона переважно збайдужіла до долі політичних бранців Кремля, яких на сьогодні в окупованому Криму та Росії нараховується 66 осіб. На щастя, зарубіжні політики та громадські діячі дедалі більше звертають увагу на цю проблему і звертають увагу на те, що українська влада не проявляє належної активності в даному питанні. Для прикладу, нещодавно Об’єднання родичів політичних бранців Кремля отримало відповідь з Брюсселю про те, що рекомендації цього об’єднання щодо посилення санкційного режиму проти Росії (наприклад, бойкоту Чемпіонату світу з футболу-2018, перегляд політики закупівель енергоресурсів в Росії та ін.) взято до уваги і частина з них вже імплементується. До речі, Європейський парламент був першим, хто поіменно в одній із своїх кримських резолюцій (від 5 жовтня 2017 року) назвав усіх українських політичних бранців — тоді їх було 44. Верховна Рада України зробила подібний крок тільки нещодавно, та й то якимось чином низка осіб "пропали" з цього переліку. Але, тим не менше, зараз спостерігається консолідація українських та міжнародних зусиль у питанні звільнення як політичних бранців Кремля, так і заручників на Донбасі. І для Заходу це питання є також одним із стимуляторів посилення санкційного режиму проти Росії.
