Як би ви оцінили сьогоднішній стан української ГТС?
Як цілком функціональний. Так, українська ГТС потребує модернізації. Але говорити про неї, як про металобрухт, значить, оперувати поняттями російської пропаганди. Рівень аварійності української ГТС нижчий, ніж у "Газпрому". Недаремно "Газпром" останні років зо п’ять перестав публікувати дані про рівень аварійності, тому що тоді рухнув би міф росагітпропа про «українську ГТС як металобрухт». Окрім цього, слід відзначити, що за чотири з гаком роки російської агресії проти України і спроб диверсій на магістральних газопроводах переривання транзиту газу до Європи не мало місця. Це чи не найкращий індикатор того, що ГТС успішно виконує свою транспортну і транзитну функції.
Якщо Німеччині вдасться стати газовим хабом, то що це означатиме для неї та інших країн Європи? Кому такий розвиток подій невигідний і чим?
Німеччина й так має свій газовий хаб. Вона — найбільший споживач газу в ЄС. А тепер вона прагне стати ще й своєрідним "газовим краном" для Європейського Союзу, що означатиме додаткове посилення статусу гегемона, який вона вже і так має в Євросоюзі. Вже на сьогодні, по суті, можна сказати, що німецько-австрійський альянс трансформує ЄС в Германський союз. Такий розвиток подій вигідний лише Росії та певним колам у Німеччині та Австрії. Він шкідливий для Євросоюзу, тому що руйнує його зсередини. Він шкідливий для трансатлантичної солідарності Європи з Північною Америкою. Він небезпечний передусім для України, Польщі та країн Балтії, оскільки саме ці країни, перш за все, ставали жертвами палкої російсько-німецької любові, яка за крок приводила до взаємної ненависті і страхітливої війни в Європі. Жертвами російсько-німецьких "розбірок" ставали якраз Україна, Польща та країни Балтії. Тому намагання Німеччини підвищити свою значущість для Європи в газовому контексті виходить далеко за галузеві рамки.
Якщо оцінювати об’єктивно, то чому певні європейські країни, зокрема, Німеччина, Фінляндія, зацікавлені у тому, щоб отримувати російських газ не тільки через українську ГТС, але й через "Північний потік-2"? Для них це буде дешевше? Україна для них тут створює якісь проблеми? Чи в чому справа, чому вони не хочуть мати справу виключно зі шляхом поставок газу через українську територію?
Фінляндія не отримує і не буде отримувати російський газ через "Північний потік" — вона отримує його напряму по суходолу. Мова йде лише дійсно про певні європейські країни, передусім, Німеччину та Австрію, а також Францію та Нідерланди, чиї компанії беруть участь у партнерстві з "Газпромом" у реалізації "Північного потоку-2". Для них, можливо, російський газ буде дешевшим. Традиційна російська цінова політика на європейському газовому ринку полягала в тому, щоб одних заохочувати низькими цінами на газ, а інших — карати високими цінами. Тому Німеччина завжди отримувала російський газ за преференційними цінами, а, наприклад, Польща, країни Балтії, інші країни Центрально-Східної Європи, які мають "Газпром" як монопольного постачальника, отримували газ по максимально високим цінам. Тому це також один із російських механізмів розколу Європи зсередини через диференційовані газові ціни. Україна не створює жодних проблем для споживачів газу в Європі, але російська пропаганда успішно створила в Європі образ України як ненадійної транзитної ланки, а далі спрацювала проста логіка, яка була підказана європейцям тим же "Газпромом": "якщо є ненадійна транзитна ланка, то її просто потрібно обійти". Так з’явився "Північний потік-1", а зараз йдеться про "Північний потік-2". Але Росії на тлі її діянь в Україні, Сирії, Великій Британії, Чорногорії, з Північною Кореєю вірять дедалі менше. Щоб знівелювати негативний ефект тотальної недовіри до Кремля, "Газпрому" було доручено зробити групі європейських компаній пропозицію, від якої не можна відмовитися. Суть пропозиції доволі проста: не залежно від того, який обсяг газу буде прокачуватися по "Північному потоку-2" — 55 мільярдів кубометрів на рік, 20 мільярдів кубічних метрів, нуль кубометрів, акціонери проекту будуть отримувати свої дивіденди так, як ніби по газопроводу постійно буде прокачуватися 55 мільярдів кубічних метрів щороку протягом, як мінімум, 30 років. У такому сенсі даний проект вигідний вузькій групі з п’яти компаній. І ці п’ять компаній, не останні в Європі за своїми впливами і можливостями, доволі успішно спільно з "Газпромом" ламають через коліно уряди своїх країн і Європейську комісію, нехтуючи канонами енергетичного законодавства ЄС.
Чи можливо Росію притягнути до відповідальності через видобуток нею газу з родовищ на шельфі Криму? Скільки нею вже вкрадено українського газу таким чином? Чи є в наявності механізми, здатні змусити Росію припинити красти газ? І ще… Були чутки, що Росія вирішила таки припинити на шельфі видобуток газу. Якщо так, то чому? Явно ж, не совість замучила…
Можливо. І це вже робиться через механізми міжнародних судів. На сьогодні з моменту окупації Криму фейкове підприємство "Чєрноморнєфтєгаз", що працює під орудою російської окупаційної адміністрації півострова, вкрадено з українських родовищ на мілководному шельфі Чорного моря понад 7 мільярдів кубічних метрів газу. Ймовірно, Росія відмовиться від використання цього газу після того, як буде введено в експлуатацію газопровід з Тамані в Крим через Керченську протоку. В Москві чудово розуміють, що шельфові родовища, з яких крадеться газ, до Криму відношення не мають, тож раніше чи пізніше доведеться нести відповідальність за незаконно привласнене чуже майно і компенсувати завдані збитки. Тому інвестувати в ці родовища Росія не може, оскільки в такому випадку російські компанії потраплять під санкційний режим, при цьому місцева влада не має належних інвестиційних ресурсів, а Москва не дає ("дєнєг нєт, но ви дєржитєсь"). Тому зараз спостерігається падіння газовидобутку на родовищах.
Арбітраж зобов’язав Україну таки купувати певні обсяги газу в «Газпрому», але у скільки Києву обійдеться це? Цей російський газ буде дорожчий за європейський?
Арбітраж зобов’язав Україну протягом 2018-2019 років закупити в "Газпрому" по 5 мільярдів кубічних метрів газу щороку. Тобто загалом 10 мільярдів кубічних метрів. Фактично можна вести мову про 8 мільярдів кубічних метрів з урахуванням зафіксованої в контракті можливості 20%-го зниження річного контрактного обсягу закупівель, себто можна обмежитися закупівлею 4 мільярдів кубів газу щороку. Це приблизно 1/8 від нашого річного споживання газу, що не створює ефекту критичної залежності. Цей газ має бути дещо дешевшим за європейський, що цілком зрозуміло з огляду на географічне розташування. Тому дане рішення є вигідним для "Нафтогазу" з комерційної точки зору. Окрім того, "Газпром" не зможе, як було раніше, диктувати свою ціну, бо у "Нафтогазу" завжди є можливість комерційного вибору між "Газпромом" та кількома десятками постачальників з Європи.
Наскільки насправді Європа залежна від російських енергоресурсів?
Якщо говорити про Євросоюз, то практично йдеться про рівень залежності дещо більше ніж на 1/3. Тобто можна стверджувати, що критична залежність ще не сформована. Однак ця цифра не дає адекватного уявлення про рівень енергетичної залежності ЄС від російських постачань — це "приблизно як середня температура по палаті". Є країни, в яких практично стовідсоткова залежність від постачань російського газу і нафти (наприклад, Болгарія, Словаччина), а є країни, які взагалі не споживають російських вуглеводнів (наприклад, Португалія, Мальта, але це теж країни-члени ЄС). На тлі скандалу в Брюсселі навколо розслідування антиконкурентної діяльності "Газпрому" в країнах Центрально-Східної Європи ми бачимо, що Росія використовувала ціновий важіль для впливу не тільки на ринкове середовище, але й для проштовхування та закріплення свого домінуючого положення. Цей скандал зайвий раз демонструє, що паралельно з експортом російських енергоресурсів до Європи здійснюється експорт корупції, яка робить керівництво низки країн-членів ЄС слухняними по відношенню до Москви, причому не тільки в сенсі енергетичної політики та енергетичних ринків. Яскравим підтвердженням цього є картина того, як і в якій кількості країни ЄС висилали російських дипломатів, солідаризуючись із Британією у справі Скрипаля. Якраз саме ті країни, які мають найтісніші енергетичні взаємини з Росією, вислали мало або взагалі відмовилися висилати російських шпигунів, що працюють під дипломатичним дахом. Найяскравіший приклад — Австрія. Це й демонструє, що залежність від російських енергоресурсів конвертується Москвою у потрібний їй політичний курс того чи іншого уряду тої чи іншої країни.
Почему в Украине все так всполошились, и поднялась такая шумиха (причем не только в СМИ, но и на уровне представителей власти звучали комментарии на эту тему в тот же день), когда Россия заявила о том, что разрывает газовые контракты с Украиной, если мы уже давно не покупаем газ для внутреннего потребления? Как-то нелогично выходит...
На жаль, тому що наші ЗМІ, як і раніше, часто бездумно передруковують пропагандистські штампи російських ЗМІ. А компетентність низки представників влади базується на інформації, отриманій із російських джерел або з українських ЗМІ, що передрукували відповідні пасажі з російських ЗМІ. Тому й виходить нелогічно.
Чем обернется для Украины намерение России разорвать с нашей страной все газовые контракты? Чем это чревато для нас? И когда реально это может произойти?
Так чи інакше розрив контрактів не означатиме, що сторони звільнені від виконання своїх зобов’язань, згідно з цими контрактами. Тому так просто цей намір Росії реалізувати не вдасться. Мусуючи цей розрив через ЗМІ, "Газпром" просто створює відповідний медійний та психологічний ефект тиску на українське керівництво і керівництво ЄС, аби змусити Київ враховувати російську позицію, а Брюссель схилити до лояльного ставлення до необхідності будівництва "Північного потоку-2". Однак, навіть якщо контракти будуть розірвані, чи їх дія завершиться у визначений термін — 31 грудня 2019 року, "Газпром" не зможе обійтися без послуг української ГТС. Принаймні ще протягом двох років "Газпром" буде "доводити до ума" (виконувати роботу по випробуванню новозбудованих газотранспортних систем "Північний потік-2" та "Турецький потік") до виведення їх на проектну потужність. Тому, так чи інакше, якийсь тимчасовий транзитний контракт буде підписаний. А якщо матиме місце консолідована позиція України та Європейської комісії, то, в принципі, спільними зусиллями можна схилити російську сторону до підписання чергового довгострокового контракту з відповідними гарантіями транзитних обсягів за принципом "транспортуй чи плати". Поки що ми спостерігаємо відсторонену позицію Європейської комісії, позицію посередника між Україною та Росією. На мій погляд, це неприпустимо, оскільки Україна, а не Росія, є членом договору Енергетичного співтовариства, Україна, а не Росія, має Угоду про асоціацію з ЄС, Україна, а не Росія, імплементує Третій енергопакет. Тому логічно, що Брюссель і Київ мають діяти консолідовано. Завданням української дипломатії в цьому контексті є досягти такої консолідації зусиль, що є в інтересах як України, так і ЄС. Для нас важливо домогтися гарантій завантаження нашої ГТС хоча б на рівні 60 мільярдів кубометрів на рік. Тоді вона збереже свою функціональність, а також хоча й близьку до нуля, але позитивну рентабельність.
Доброго дня. Скажіть, наскільки для російської сторони стане відчутним арешт активів «Газпромів» в Україні та наміри домагатися арешту закордонних активів «Газпрому» (за кордоном можуть пристати на це?)? Чого Київ цим може добитися? Як ви оцінюєте ефективність цього кроку? Дякую за відповідь.
Багатомільярдних активів "Газпрому" в Україні немає, а от у Європі їх немало. "Нафтогаз" може і має досягти успіху, задіявши відповідні національному рівню в тих чи інших країнах ЄС та Швейцарії механізми примусового стягнення за рішенням Стокгольмського арбітражу. Гадаю, що у "Газпрому" є тільки шанси загальмувати, відтягнути стягнення, але шансів уникнути — немає. Російська газова корупція впродовж останніх 15 років була зосереджена на рівні виконавчої влади в країнах-членах ЄС, Європейської комісії, але європейська судова система була поза увагою "Газпрому", тому що в цьому не було потреби. Тому "Нафтогаз" має серйозні шанси на успіх. Звісно, "Газпром", маючи необмежені фінансові можливості, найме найкращих адвокатів і намагатиметься усіляко протидіяти цьому, але це тільки дасть ефект відтягування в часі настання неминучого результату.
Значит ли разрешение Германии, что этот проект уже неизбежно будет построен и запущен? Или еще от каких-то государств зависит вопрос, быть или не быть "Северному потоку-2"? Если да, то какая у них позиция?
Ні, не означає. Свого останнього слова ще не сказали США. Відповідно до закону, прийнятого США 2 серпня 2017 року, Штати можуть вдатися до санкцій проти "Північного потоку-2". Хоча ми не бачимо належної активності Адміністрації Трампа щодо цього питання, вона змушена діяти під тиском Конгресу, і цей санкційний пакет уже підготований. Він ударить по компаніях-підрядниках, без яких "Газпром" не в змозі реалізувати даний проект. За оцінками російських же експертів, проект на 90% складається з імпортних матеріалів, устаткування, технологій, залучення фахівців. Тому, якщо такі американські санкції будуть запущені, то саме це призведе до унеможливлення технічної реалізації проекту.
А каким еще странам, кроме Украины, строительство "Северного потока-2" будет невыгодно и почему?
Невигідно, як мінімум, десятьом країнам Центрально-Східної Європи, які заявили про свою позицію незгоди з будівництвом "Північного потоку-2" у відомому "Листі десяти" (глав держав і урядів) ще 2016 року. Також Італії не подобається "Північний потік-2", оскільки в Римі вважають негідним отримувати газ для себе через Балтику та половину Європи. Але активну позицію протидії цьому проекту займають на сьогодні Польща, країни Балтії та Україна. Пасивну опозицію проекту демонструє Європейська комісія, і негативну оцінку проекту дають у США та Британії.
Чи здатна Росія і сьогодні застосовувати по відношенню до України один із своїх улюблених інструментів - газовий шантаж? Наскільки насправді Україна сьогодні залежна від російського газу?
Ні, не здатна. Оскільки з 25 листопада 2015 року Україна не здійснює імпорт російського газу. Те, що може зробити Росія — перервати газовий транзит через Україну. Але це вже буде шантаж не тільки України, але й Євросоюзу. Чого Росія собі зараз дозволити не може. Проте, якщо Росія в певний час "Ч" вирішить піти війною на Європу, то, безперечно, перекриття "газового крану" стане одним з основних елементів схилення Європи до капітуляції ще на ранніх етапах такої війни.
Чи може «Газпром» повністю втратити європейський ринок? Коли і за яких умов це може статися?
У випадку колапсу Росії (не беремо до уваги, в силу яких саме причин) "Газпром" може втратити європейський ринок. Головне завдання, яке стоїть перед Європою — нейтралізувати "Газпром" як політичну зброю Кремля. Цього можна досягти, вимагаючи від Москви доступу до газотранспортних потужностей "Газпрому" для незалежних видобувників газу в самій Росії та пропуску через територію РФ обсягів центральноазійського газу до Європу через України. Але Європейська комісія не ставить такі умови перед Росією. Це означає, що рівень "шрьодеризації" європейського політикуму сягнув критичної межі. Напевно, багато в Європі дотримується принципу "роби все, що скаже "Газпром", і тобі буде добре". Проте цей час добігає кінця.
