Які взагалі мають бути критерії відбору партнерів?
—Є ціла низка критеріїв, які стосуються виключно бізнесових і комерційних речей, і це — цілком зрозуміло, але, окрім всього іншого, має бути блок безпекових критеріїв, а також те, що можна було умовно назвати непротирічливість або співпадіння інтересів. Що мається на увазі? Наприклад, і це якраз прерогатива саме парламенту України, критерій, що ті компанії, які проявляють інтерес до ГТС України, але одночасно беруть участь у проектах, які завдають шкоди газотранспортній системі і інтересам України, маються на увазі обхідні проекти «Газпрому» типу «Північний потік-2» чи «Турецький потік», не можуть претендувати на участь в управлінні українською ГТС. Тому що зараз з'являється інформація про те, що якась німецька група компаній з'являється, демонструє свій інтерес, деякі інші, тому тут має бути чітка визначеність. Оскільки такої чіткості немає, і, зокрема, «Нафтогаз», як комерційний суб'єкт, підтримує відносини з багатьма компаніями, які до того ж є клієнтами «Газпрому», то тут саме місце для Ради внести ясність в цю ситуацію. Насправді, кількість претендентів на участь в управлінні ГТС не може бути великою. Тобто коли звучать арифметичні підходи, що чим більше, тим краще, то це не відповідає дійсності. Реально є лише кілька компаній, які можуть мати серйозні довгострокові наміри, з якими може бути підписаний відповідний договір при співпадінні підходів і поглядів як з боку корпоративного суб'єкту, так уряду і парламенту.
Щодо термінів відбору, які вони? Чи якими вони можуть бути чи мають бути?
— Власне, якщо визначений якийсь термін, то, напевне, не варто його продовжувати, як це мало місце зараз. Знову ж таки, я думаю, що, виходячи з того, що питання формування консорціуму з управління ГТС чи частиною ГТС, швидше за все, якщо вже говорити відверто, не може затягуватися занадто довго. Цей рік є визначальним. Або ми зробимо це протягом другого, максимум, третього кварталу, і таким чином сформуємо певний альянс і противагу російським намірам все ж таки реалізувати «Північний потік-2», або, якщо ми затягнемо з цим процесом, то тоді це стане додатковим аргументом для «Газпрому» і його прибічників в Європі, що ви бачите, там — суцільна невизначеність, незрозумілість, і тому нічого іншого, мовляв, не лишається, як підтримати «Північний потік-2» остаточно. Тому я думаю, що період найближчих двох кварталів є визначальним.
Яких помилок варто остерігатися?
— Тут можна сказати, що одна із таких хиб, яка була зроблена ще раніше з боку «Нафтогазу», це те, що був підвищений транзитний тариф, який не був сприйнятий «Газпромом», але який викликав — і не в останню чергу за допомогою газпромівської пропаганди, і лобі в Європі — негативну реакцію з боку потенційно зацікавлених сторін. І це як раз і послужило таким потужним поштовхом для просування «Північного потоку-2», тому що в росіян з'явився аргумент, що український тариф — неконкурентноздатний. І в даному випадку мова йде про те, що цю ситуацію потрібно буде виправити. Окрім того, найбільш важливий момент. Я не даремно сказав про те, що насправді мова йде про створення консорціуму не з управління ГТС України в цілому, а лише частини ГТС. В тому випадку, якщо спільними зусиллями України, європейських окремих партнерів, Польщі, зокрема, не вдасться зупинити «Північний потік-2» та «Турецький потік», який вже будується, на відміну від другого «Північного потоку», то ми потрапляємо в ситуацію, коли, реалізувавши ці проекти, «Газпром» мінімізує транзит через Україну. Минулого року рівень транзиту був 93,5 млрд кубів, а у випадку реалізації цих обхідних проектів, за словами «Газпрому», вони не відмовляються повністю від українського транзиту, говорять, що десь 15 млрд кубів ми залишимо. Що таке десь 15 млрд кубів для ГТС України, яка має по транзиту потужність 142 млрд кубів? Цілком зрозуміло, що це — збиткова робота. Тому треба буде щось робити з іншою частиною ГТС, з потужностями, які стають непотрібними. Так от, з боку європейських партнерів окремих є такий підхід, я його називаю умовно «виколупування родзинок з булочки», себто береться певна частина, певний маршрут, певний напрямок, в даному випадку мова йдеться про напрямок з північного сходу на захід, себто українська частина маршруту Уренгой-Помари-Ужгород, і, власне кажучи, на цей ласий шматочок і є інтерес. А що робити далі з рештою ГТС? Мовляв, це ваші українські справи, що хочете, те і робіть. Але нам доведеться витратити немалу суму грошей на те, щоб щось зробити з цією частиною ГТС. І тому тут є питання, пов'язані із тим, щоб пильно дивитися, яким чином які партнери підходять до такого питання створення, функціонування консорціуму. Чи є сталий інтерес, стабільний? Це перш за все ті, хто знаходяться разом з нами на одній трубі далі в Європі. Чи це інтерес спекулятивний? Тому тут теж мають бути поставлені певні обмежувальні маячки.
Десять компаній — це достатньо для конкуренції? Чи варто ще чекати учасників?
— Більш ніж. Я підкреслюю, що тут не буде якоїсь такої ажіотажної конкуренції. Це не ринок помідорів, цукру чи шоколаду. Це — специфічна річ. І не буде цікавитися, наприклад, якась австралійська чи бразильська, чи канадська компанія питанням газового транзиту через Україну. Їй це непотрібно. Тобто інтерес тут перш за все буде з боку компаній країн-сусідів, я умовно це називаю, образно, ті, хто з нами «на одній трубі» далі. Наприклад, як на мій погляд, то є стабільний інтерес з боку словацької компанії, оператора ГТС Словаччини. І вони вже створили партнерство з італійським аналогічним оператором, і ще влітку минулого року запропонували розглянути їх пропозицію. Так, вона відноситься до категорії, яку я вже назвав «виколупування родзинок з булочки». Тобто вони як раз мають на увазі лише цю частину маршруту Уренгой-Помари-Ужгород. Але, знову ж таки, якщо українська сторона буде зволікати, то нічого іншого не залишиться тоді. Тому тут потрібно дивитися на те, хто і що пропонує.
