Частина українських експертів побоюється, що Україна нездатна зупинити будівництво «Північного потоку-2», і закликають натомість адаптувати газотранспортну галузь до зменшення транзиту, а також активніше залучати європейських операторів до використання українських газосховищ. Інша частина – виступає за об’єднання зусиль з противниками «Північного потоку-2», яких чимало в Євросоюзі.
«Ми чітко висловили нашу жорстку позицію щодо неприпустимості розбудови політично мотивованого газогону «Північний потік-2», адже без нашої згоди цей проект не повинен відбуватися, – наголосив заявив заступник глави Адміністрації президента Костянтин Єлісєєв після 19-го саміту «Україна – ЄС» у Києві 13 липня. – Більше того, ми не тільки критикуємо і блокуємо, але ми й запропонували можливість створення на базі нашої газотранспортної системи міжнародного консорціуму. І європейська сторона підтримала пропозицію Петра Порошенка про проведення на початку наступного року великої міжнародної конференції щодо перспектив використання української ГТС задля підвищення рівня енергетичної безпеки і Європи, і України в тому числі».
Раніше голова ради Європейської Ради Дональд Туск заявляв, що проект створення «Північного потоку-2» суперечить законодавству Євросоюзу, не відповідатиме інтересам ЄС та віддасть Україну на поталу Росії.
Урядовці Болгарії, Чехії, Естонії, Греції, Угорщини, Латвії, Литви, Польщі та Румунії називають його будівництво загрозою для всього Євросоюзу, стверджує після спілкування з ними Костянтин Єлісєєв.
Те, що «Північний потік-2» має працювати на особливих умовах, які унеможливлюють монополізацію ринку, заявляють і в Єврокомісії.
Експерти про «Північний потік-2»: для Росії це – політичний проект, для України – падіння транзиту
Українські пропозиції не зможуть зацікавити тих, хто вже долучився до проектування, погодження та будівництва другої черги «Північного потоку», оскільки вони «віддалися «Газпрому», стверджує президент Центру глобалістики «Стратегія XXI» Михайло Гончар. Відтак він радить українській владі більше уваги приділяти роботі з противниками цього газотранспортного проекту в Європі, яких, на його думку, немало.
Гончар уточнює: до проекту долучилися деякі німецькі, австрійські, французькі, британські та нідерландські компанії, однак на урядовому рівні за «Північний потік-2» висловлювалися лише посадовці Німеччини та Австрії – після того, як на цей проект поширилися антикремлівські санкції США, констатує експерт.
«Світ клином на них не зійшовся. Є й інші гравці. Більшість країн-членів ЄС – проти цього проекту. Не тому, що вони якось там переймаються інтересами України. Просто вони усвідомлюють: цей проект руйнує Євросоюз зсередини. Що ж до заяв Адміністрації президента України: як-то кажуть, прокинулися! Останні три роки про ці загрози говорили мало не в усіх українських органах влади, крім Адміністрації президента. Сама заява ролі не грає, якщо не будуть ухвалені певні рішення, як з точки зору того, чим можна протидіяти організації небажаного для ЄС проекту, як і щодо того, як просувати українські інтереси, щоб Україна зберегла транзитний статус», – уточнює Михайло Гончар.
Експерта обурює той факт, що наразі в Україні немає єдиного центру ухвалення рішень щодо енергетичної безпеки: ані профільного віце-прем’єра, ані спеціального представника президента. Михайло Гончар говорить про те, що в умовах російської гібридної агресії, у якій енергетичні важелі є одними з ключових, цими питаннями опікується РНБО – епізодично - та НАК «Нафтогаз України» – регулярно, але лише на власному, корпоративному рівні.
Михайло Гончар радить українській владі не лише чітко координувати зусилля з усіма противниками «Північного потоку-2» у Європі, для цього створити постійну платформу для комунікації з ними, а також реформувати газовий сектор, виділивши в окреме підприємство підземні газосховища.
Нині до роботи з українськими газосховищами поступово залучають західні компанії, однак частина з них одночасно долучається до «Північного потоку-2», тому для України така співпраця навряд чи буде продуктивною, визнає експерт.
Михайло Гончар прогнозує, що в разі перенаправлення російського транзиту до Європи через інші напрямки, Україна втратить доходи від транзиту обсягом близько двох мільярдів доларів на рік. Водночас треба розуміти, що газовий тиск Росії на Україну сприяє реформам у цій галузі, а крім того – немає гарантії, що російський газовий проект буде успішним, підсумовує аналітик.
Зі свого боку енергетичний експерт Геннадій Рябцев закликає розглядати «Північний потік-2» як даність і зосередити зусилля на адаптації ГТС до того, що російський «Газпром» з 2019 року, імовірно, припинить транзит газу Україною.
«Небезпечним є не стільки той чи інший газогін, оскільки обіцянка «Газпрому» після 2019 року не використовувати транзит через українську ГТС. Через падіння транзиту українська газотранспортна система стане нерентабельною. Тому треба вже зараз оптимізувати її потужності. Протиставити, а не зважати на майже завершений «Північний потік-2». Протиставити щось проектові «Північний потік-2» Україна навряд чи зможе, тому варто зосередитися на максимально повному використанні підземних газових сховищ із залученням західних партнерів. Натомість консорціум у тому вигляді, який пропонує Україна, навряд чи зацікавить країни ЄС»,– стверджує Рябцев.
