В кінці березня цього року було прийнято ще одне важливе рішення в судовій історії суперечок між Україною і Росією. “Нафтогаз” подав позов проти Єврокомісії, яка прийняла рішення, що дозволяє російському Газпрому збільшити використання потужностей газопроводу OPAL. У “Нафтогазі” заявили, що рішення, яке було прийнято 26 жовтня 2016 року, порушує статтю 274 Угоди про асоціацію України і ЄС.
“Рішення ЄК не створює необхідних позитивних результатів для конкуренції, безпеки поставок і ефективного функціонування внутрішнього ринку газу, щоб вважатися правомірним відповідно до статті 36 Директиви 2009/73/ЄС. Під час свого аналізу ЄК робить деякі вкрай сумнівні твердження; наприклад, про те, що це рішення (яке, по суті, дозволить збільшити обсяг прокачування газу “Північним потоком” і, як показує історична статистика, зменшити обсяг транзиту через Україну) посилить безпеку постачання газу в Україну. Такі твердження, а також той факт, що рішення було прийняте без консультацій з українською стороною в порушення статті 274 Угоди про асоціацію та статті 6 Договору про заснування Енергетичної спільноти, відрізняють цю справу від інших”, — прокоментували поточну ситуацію в прес-службі компанії.
У “Нафтогазі” також зазначили, що позов української компанії попередньо підлягає розгляду в частині прийнятності, під час якого повинно бути визначено, що “Нафтогаз” має прямий і особистий інтерес у скасуванні рішення від 28 жовтня 2016 року.
Важливо зазначити, що розгляд справи про так званий борг Януковича і позов “Нафтогазу” проти ЄК буде вестися абсолютно за різними сценаріями.
Вже є прецедент, який підвищує шанси на виграш. Подібний позов в минулому році подавала Польща і домоглася рішення на свою користь. Президент Центру глобалістики “Стратегія ХХІ” Михайло Гончар упевнений, що якщо суд Європейського союзу в разі звернення “Нафтогазу” прийме рішення, аналогічне польському, то для нас це буде колосальним успіхом. “Але рішення суду не скасує рішення Європейської комісії. Воно просто припиняється. А значить, розгляди продовжаться”, — додає експерт.
За словами Михайла Гончара, у зв’язку з тим, що рішення ЄК оскаржено вже двома країнами, Комісії доведеться якось виходити з цієї ситуації. Найкращим варіантом розвитку подій має стати відновлення статус-кво.
“Зіткнувшись з негативним сприйняттям країни-члена і асоційованої країни, Єврокомісія повинна була б повернутися у вихідну позицію. Але в Брюсселі рішення не швидко приймаються, є певна процедура узгодження з країнами-членами, думаю, що з’ясування відносин продовжиться”, — упевнений Михайло Гончар.
Звернення “Нафтогазу” в міжнародні судові інстанції не закінчуються позовом проти ЄК. В Стокгольмському арбітражі сьогодні розглядається ще дві справи. Одна — про контракт з Газпромом щодо транзиту газу, друга — щодо цін на паливо.
“Нафтогаз” вимагає в суді зміни умов транзитного договору і зміни ціни на російський газ. Загальна сума претензій української сторони — $27 млрд. Зі свого боку Газпром звинувачує Україну в порушенні договору, що грунтується на принципі “бери або плати” і вимагає від нашої країни $39 млрд. Враховуючи такі ставки, українська сторона фактично йде ва-банк.
“Щодо купівлі-продажу рішення повинно бути в квітні, щодо транзиту — у червні. Справи там не здаються поганими для “Нафтогазу”. Але не варто очікувати тотального виграшу або програшу як для “Нафтогазу”, так і для “Газпрому”, — вважає Михайло Гончар.
Дає шанси на виграш і те, що, на відміну від Лондонського суду, Стокгольмський арбітраж розглядає не тільки дух і букву контракту, але і аналізує ринкову середу і зіставляє на предмет відповідності умов ринкової ситуації. Це робиться для того, щоб не було дискримінації одного партнера іншим.
Але і на цьому позови “Нафтогазу” не закінчуються. У жовтні 2016 року компанія подала позов проти Росії на суму $2,6 млрд, вимагаючи компенсувати збитки, завдані захопленням активів “Нафтогазу” РФ в анексованому Криму. Ця справа знаходиться в початковій фазі розгляду, але обіцяє бути дуже непростою.
“Скільки вона буде розглядатися за часом, говорити складно. Такого прецеденту ще не було. Це не просто окупована, але і анексована територія. Що стосується шельфу — це взагалі не територія Кримського півострова, а виключно морська економічна зона. Це акт морського піратства і розбою, але як його з такої точки зору буде кваліфікувати суд? Та і як знайти цей самий суд з правильною юрисдикцією?” — коментує ситуацію Михайло Гончар.
