За словами автора статті, “головна загроза в енергетичній сфері України криється в тому, що левова частка її активів перебуває в руках проросійських, а то й взагалі російських олігархів.

Із перших днів проголошення Україною суверенітету головною загрозою нашій національній безпеці вважалася 100-відсоткова залежність від Росії в атомній енергетиці й майже повна залежність щодо поставок енергоносіїв. Останніми роками московський енергетичний чинник економічного і політичного тиску значно послабився. Завдячуючи, по-перше, диверсифікації майже на 30% поставок ядерного палива виробництва компанії Westinghouse, а по-друге, за рахунок рішучої переорієнтації країни на закупівлю газу в Західній Європі, від 25 листопада 2015 року, ми не придбали жодного кубометра палива у «Газпрому».

Але ризики залишаються...

«Як стверджують аналітики в енергетичній сфері, найближчими роками під великим питанням може стати доля нашої ГТС, підземних газових сховищ та подальшої ролі як головного транзитера російського газу до Європи. А до цього може призвести знову-таки Росія, її добре прораховані кроки посилення свого впливу в Європі. Ідеться про газопровід «Північний потік-2». Про нього написано вже чимало, але тільки нещодавно стали відомі деякі нюанси залаштункових ігор Кремля зі структурами Єврокомісії, які можуть зробити реальністю згадані припущення.

Nord Stream-2: тест на незалежність єврочиновників

Цей проект, переконують фахівці, — загрозливий виклик не тільки Україні, а й усім державам Балтійської трійки, Вишеградської четвірки (+Україна, Молдова, Болгарія, Румунія), їхній енергетичній безпеці та перспективам інтеграції газових ринків. А річ у тім, що «Газпром», незважаючи на великий спротив V4, намагається переконати Братиславу, що збереже транзит через словацьку ГТС, використає вигідну для себе схему транспортування російського газу з другої нитки майбутнього «Турецького потоку» через маршрут Eastring, розроблений словацькою компанією Eustream.»

«Завдяки спільним зусиллям країн Вишеградської групи, принциповій позиції польської компанії PGNiG, яка звернулася до суду Європейського Союзу з позовом щодо порушення «Газпромом» норм ЄС у сфері конкуренції та прав споживачів, проект «Північний потік-2» поки що не отримав «зелене світло» в ЄС. Суд ЄС, рішення якого, стверджують юристи, остаточні й оскарженню не підлягають, призупинив чинність лобістського дозволу Єврокомісії на розширений доступ «Газпрому» до німецького газопроводу OPAL. OPAL — сухопутне продовження майбутньої російської труби, яку Кремль планує побудувати для свого газу в Європу в обхід України. Але святкувати перемогу ще зарано.

— Ми свідки активних спроб Росії розколоти солідарність країн Центрально-Східної Європи в цьому питанні, — сказав Михайло Гончар, президент центру глобалістики «Стратегія ХХI». — Зокрема йдеться про намагання «Газпрому» нейтралізувати спротив словацької сторони. Але сподіваюся, що уряд Словаччини збереже свою принципову позицію щодо блокування «Північного потоку-2». Більш того, нині чимало лідерів країн ЄС дійшли нарешті розуміння, що цей трубопровід ще сильніше затягне газовий зашморг залежності Європи від Кремля.

До такого висновку, вважає пан Гончар, схиляється і головний гравець — Німеччина. Якщо донедавна Берлін підтримував цей проект на всіх рівнях, то останнім часом позиція починає змінюватися. Кілька місяців тому голова комітету Бундестагу з питань зовнішньої політики Норберт Реттген закликав уряд Німеччини призупинити реалізацію російського проекту.

«Уряд повинен відступити від своєї позиції, що «Північний потік-2» — це просто бізнес, і жодної політики тут немає. Проект неправильний з точки зору як енергетичної, так і зовнішньої політики — він суперечить усім загальноприйнятим принципам, яких дотримується ЄС у цих сферах». Н. Реттген, за словами Михайла Гончара, закликав Німеччину не вести окрему гру, а проявити солідарність із Польщею, країнами Балтії та Україною.

Державні інтереси понад усе

Президент центру глобалістики «Стратегія ХХI», підтримуючи жорстку позицію відомого європейського політика, акцентував не лише на російському проекті. Мав на увазі й польський Northern Gate, який повинен вивести норвезький газ у Центральну Європу. Цей проект нині отримує нове вікно можливостей. Віце-президент Європейської комісії Марош Шефчович заявив про його підтримку й про те, що Європа не повинна випускати цей шанс із рук.

— Northern Gate може стати разом із СПГ-терміналом у Свіноуйсьце другим ключовим елементом газового коридору Північ — Південь. Ще донедавна, — пояснював Михайло Гончар, — цей проект палко підтримували на рівні V4, і чи не найбільшим його лобістом була Словаччина. Нині на неї шалено тисне Кремль. Тому була б доцільною активніша підтримка цього польського проекту на рівні Вишеградської четвірки, всього ЄС. Він відповідає стратегічним інтересам Вишеграда та Енергетичного союзу ЄС, інтересам Енергетичного співтовариства. Гадаю, й офіційний Київ повинен більш принципово і послідовніше підтримувати на всіх рівнях такий стратегічний підхід. Якщо прагнемо за підтримки європейських партнерів  зміцнити енергетичну незалежність України.

— Реалізація проектів Northern Gate та North-South Gas Corridor відповідає нашим національним інтересам. Згадаймо хоч би колосальні можливості нашої ГТС із її унікальною мережею підземних сховищ газу в західній частині країни. Усе це разом може сприяти практичному втіленню давньої мрії держав Вишеградської четвірки та Балтії — більшої інтеграції газових ринків у Центрально-Східній Європі.

Але для цього ми повинні нарешті визначити глибину інтеграції в ЄС, вважає Михайло Гончар, щоб не створити — у разі продовження негативних, суперечливих процесів у Євросоюзі — додаткових надмірних залежностей. Досягти оптимуму  можливо лише за умов, якщо над цим серйозно працювати, а не дивитися на Брюссель чи Берлін з озиранням у бік Москви й чекати з ЄС директив та грошей. Коли дивишся на Брюссель, то нерідко там бачиш віддзеркалення оцінок та позиції Кремля, що, як мінімум, викликає здивування, оскільки Україна, а не Росія має угоду про асоціацію з ЄС, Україна, а не Росія є членом Східного партнерства, Енергетичного співтовариства. Тому ми повинні бути на сторожі у відносинах з нашими гібридними європейськими друзями, щоб стати на заваді новій, але вже газовій «мюнхенській змові» ХХІ століття, до якої дехто на Заході схильний уже давно.»