Хоча А. Меркель й вірить, що Польщу та Німеччину пов’язують спільні погляди на політику, соціальні питання та громадянське суспільство, Берлін і Варшава й досі різняться в поглядах щодо енергетики, європейського проекту та кандидатури Дональда Туска. 7 лютого ц.р. в ході офіційного візиту до Польщі, під час зустрічей з прем’єр-міністром Беатою Шидло, польським президентом Анджеєм Дудою та лідером польської правлячої партії «Право і справедливість» Ярославом Качинським, А. Меркель зробила наголос на аспектах співпраці, що мають поєднати Німеччину та Польщу, з метою перезавантаження Європейського Союзу в світлі Brexit, міграційної кризи та обрання Дональда Трампа президентом Сполучених Штатів.
Зокрема, канцлер Меркель підкреслила глибокі зв’язки між Берліном та Варшавою у сферах інвестицій та ринку праці, завдяки, з одного боку, значній кількості німецьких компаній, що інвестують у розвиток польського ринку, а з іншого боку, з огляду на польських трудових мігрантів, що емігрували в Німеччину протягом останніх років. Канцлер Меркель також підтримала Польщу, схваливши необхідність посилення кордонів ЄС та збільшення видатків на оборону, в контексті посилення структур НАТО в Європі - позиції, які Польща завзято відстоює після анексії Криму Росією та розв’язання війни на Донбасі. З політичної точки зору, хоча й нечітко, канцлер Меркель показала значимість Польщі для Німеччини в забезпеченні життєдіяльності Європейського Союзу в період кризи та зростання настроїв невдоволення як по відношенню до ЄС, так і по відношенню до німецького лідерства в середовищі європейських інституцій.
Будучи символічним, візит канцлера Меркель у Варшаву не є достатнім для того, щоб зробити більш тісними зв’язки між Німеччиною та Польщею. З одного боку, польський уряд, повністю контрольований консервативною партією «Право і справедливість», не приймає міграційної політики Меркель, спрямованої на надання притулку біженцям з Сирії та Південного Середземномор’я і розподілення мігрантів між країнами-членами ЄС. З іншого боку, Польща незадоволена позицією німецького уряду, на чолі з коаліцією Християнського демократичного союзу (ХДС), лідером якого виступає А. Меркель, і Соціально-демократичною партією Німеччини (СДП) щодо Північного потоку-2 – трубопроводу, спроектованого російським «Газпромом» та кількома німецькими і європейськими енергетичними концернами з метою подвоєння обсягів постачання газу з Росії до Німеччини, що має пройти по дну Балтійського моря.
З позиції німецького уряду, зокрема міністра закордонних справ Зігмара Габріеля, наближеного до «Газпрому» і російських енергетичних олігархів, Північний потік-2 є виключно «економічним проектом», спрямованим на збільшення обсягів газу на європейському ринку. На противагу німецькому, польський уряд разом з урядами Литви, Латвії, Естонії вважають Північний потік-2 політичним проектом, націленим на збільшення залежності Європи від постачання газу з Росії та обхід країн-членів ЄС з регіону Центрально-Східної Європи з метою збільшення політичного впливу Москви.
Контраст сприйняття проекту Північний потік-2, що простежувався в ході зустрічі канцлера Меркель з прем’єр-міністром Б. Шидло, пов’язаний із ще одним контрастом у сприйнятті європейського проекту. З одного боку, канцлер Меркель та голова СДП З. Габріель у жорсткий спосіб підтримують Європейський Союз, з німецько-французькою віссю в якості кістяка, на чолі з Єврозоною. Нещодавно, кілька німецьких та французьких політиків відстоювали необхідність запуску проекту «Європи двох швидкостей». В основі його ідея створення «Першої Ліги Європи», як союзу країн Західної Європи та «Другої Ліги Європи» з країнами Центрально-Східної Європи.
З перспективи польських політичних еліт, Європейський Союз має не тільки надавати достатньої уваги задоволенню потреб країн-членів, а й гарантувати рівні можливості та однаковий рівень політичного представництва як країнам Західної, так і країнам Центрально-Східної Європи. Рухаючись у цьому напрямку, польський президент Анджей Дуда запустив неформальну групу країн-членів ЄС, що територіально розташовані між Балтійським, Адріатичним та Чорним морями, і відчувають себе на периферії Європейського Союзу через ставлення Німеччини та Франції. До даної групи країн, названої Новим Міжмор’ям, відносять Польщу, Литву, Латвію, Естонію, Словаччину, Чехію, Угорщину та Хорватію: країни, частина яких виступає проти реалізації Північного потоку-2.
Узгодження кандидатури Д. Туска на посаду президента Європейської Ради в ході зустрічі А. Меркель із Я. Качинським
На додаток до розбіжностей у відношенні енергетичної політики та розстановки політичних сил у Європейському Союзі, Німеччина та Польща й досі не досягли згоди у питанні призначення Дональда Туска на посаду президента Європейської Ради.
Д. Туск, будучи колишнім прем’єром Польщі та визначним представником «Громадянської платформи» - головної опозиційної партії Польщі, користується підтримкою А. Меркель та майже всіх голів урядів країн-членів ЄС, окрім Польщі. Насправді ж, консервативні правлячі еліти Польщі скористались боротьбою за владу в країні між Туском та лідером більшості Ярославом Качинським, надавши Туску, популярному політику в європейському політичному істеблішменті, сильну підтримку більшості виборців, необхідну для того, щоб очолити одну з головних європейських інституцій у період політичної кризи.
За деякими оцінками з Брюсселю, канцлер Меркель може спробувати переконати прем’єр-міністра Беату Шидло в необхідності надання підтримки кандидатурі Туска під час двосторонньої зустрічі з лідером «Права і справедливості» Ярославом Качинським та угорським прем’єр-міністром Віктором Орбаном, якому пан Качинський відкрито симпатизує.
Проте, план Меркель переконати Польщу підтримати Туска може зазнати загрози в тому разі, якщо французький президент Франсуа Олланд, строк повноважень якого на посаді президента Франції добігає кінця, прийме рішення висунути свою кандидатуру на посаду президента Європейської Ради. Ф. Олланд, будучи соціалістом, може заручитися підтримкою європейських урядів лівого крила, таких як в Італії та Греції, порушивши тим самим одностайну підтримку, якою наразі користується Туск.
Врешті-решт, іншою загрозою для призначення Туска є ймовірна кандидатура колишнього прем’єр-міністра Бельгії Гі Вергофстадта - ліберального демократа, який може вступити в боротьбу за посаду голови Європейської Ради в обмін на підтримку, яку фракція «Альянс лібералів та демократів за Європу» (ALDE) вже надала Європейській народній партії – європейській партії християнських демократів, до якої належать і Меркель, і Туск, тим самим посприявши обранню Антоніо Таяні головою Європейського парламенту.
Matteo Cazzulani
Strategy XXI
@MatteoCazzulani
