НАФТОНОСНА СИСТЕМА УКРАЇНИ: ЯК ПОКРАЩИТИ ТИСК?

Сергій Митець

Україна має досить розгалужену систему транспортування нафти як для потреб самої країни, так і для забезпечення транзиту до інших країн. Однак, тиск в цій системі час від часу спадає до критично небезпечного рівня. Чи можна покращити ситуацію?

На початку 2013 року з’явилася інформація про те, що Європейський Союз, занепокоєний збоями у постачанні нафти, попросив російську нафтотранспортну монополію «Транснефть» розкрити свої плани щодо інвестицій та постачання. Річ у тім, що у 2012 році російські постачальники скоротили прокачування нафти через нафтопровід «Дружба», переходячи на нові маршрути і цим нанесли певної шкоди нафтопереробці в Чеській Республіці. Можливість подальших скорочень у постачанні підвищилася після того, як «Транснефть» закінчила наприкінці 2012 року розширення нафтопроводу «Східний Сибір – Тихий Океан», створивши інструмент для потенційного переведення частини нафтових потоків із Заходу на Схід [1].

В таких умовах не можна не згадати про український нафтопровід Одеса – Броди, який поєднується з «Південною «Дружбою». Використання цього маршруту може додатково завантажити європейські нафтопереробні заводи (НПЗ) азербайджанською нафтою легких сортів (Azeri Light), а Україні отримати додаткові надходження до бюджету за рахунок плати за транзит нафти.

Для того, щоб дати відповідь наскільки вагомим може бути внесок Одеса – Броди у загальний транзитний нафтовий потенціал України доцільно оцінити загальний нафтовий баланс України. Потреба української економіки в нафті складається, за оцінками, близько 20 млн. тон на рік [2]. При цьому власний видобуток протягом останніх років не перевищував 4,3 млн. тон на рік (таблиця № 1).

Таблиця № 1. Нафтовий баланс України (тисяч тон).

Джерела:      *сайт Державної служби статистики України (www.ukrstat.gov.ua ).

** сайт Міністерства енергетики та вугільної промисловості України (www.mpe.kmu.gov.ua).

Транзит нафти територією України має стійку тенденцію до скорочення. Якщо у 2008 році транзитний потенціал української нафтотранспортної системи, яка має на виході пропускну спроможність 56 млн. тон нафти на рік, використовувався більш ніж на 50% - більше 32 млн. тон нафти, то у 2012 році він був використаний лише на трохи більше аніж 25% - 14,5 млн. тон нафти (таблиця № 2).

Таблиця № 2. Транзит нафти через територію України (млн. тон).

Джерела:      *сайт НАК «Нафтогаз» (www.naftogaz.com ).

** сайт Міністерства енергетики та вугільної промисловості України (www.mpe.kmu.gov.ua).

Довідково: Україна має другу за величиною у Європі нафтотранспортну систему, пропускна спроможність якої становить на вході – 114 млн. тон на рік, на виході – 56 млн. тон нафти на рік.

Українська нафтотранспортна система складається з:

- магістральні нафтопроводи «Дружба» (на виході 25 млн. тон нафти на рік): від кордону з Республікою Білорусь до Ужгорода в напрямку Словаччини, Чехії, Угорщини та двох західноукраїнських НПЗ (Дрогобич, Надвірна);

- «Придніпровські магістральні нафтопроводи» (на виході 16,5 млн. тон): від кордону з РФ до чотирьох східно- та південноукраїнських НПЗ (Лисичанський, Херсонський, Одеський та Кременчуцький), а також чорноморських портів Одеса та Південний;

- нафтопровід Одеса-Броди та термінал «Південний» (на виході 9-14,5 млн. тон)були введені в експлуатацію у 2002 році. Мета створення цього комплексу – постачання нафти західноукраїнським НПЗ та транзит нафти, зокрема каспійських сортів шляхом їх доставки танкерами на МНТ «Південний» і наступного транспортування нафтопроводом Одеса-Броди до Білорусі та країн ЄС.

Отже, нафтопровід Одеса-Броди, за умов його завантаження міг би значно покращити становище української нафтотранспортної системи та відіграти важливу роль у забезпеченні енергетичної безпеки сусідніх країн ЄС. Проте, тут ключовою є фраза «міг би». Річ в тім, що історія функціонування нафтопроводу Одеса-Броди, на думку автора, асоціюються зі словом «неоднозначність». Потужний проект, який мав стати флагманом української енергетичної незалежності поринув у вирлі різних бачень його використання.

Для оцінки стану справ визначимо постачальників та споживачів нафти, яка може транспортуватися Одеса-Броди в європейському напрямку. Отже, потенційними постачальниками нафти для Одеса-Броди мали стати такі компанії як азербайджанська «SOCAR», казахстанська «КазМунайГаз» або американська «Chevron». Потенційними споживачами вбачається низка європейських НПЗ: нафтопереробні підприємства польських компаній «PKN Orlen» та «Grupa LOTOS»; чеський холдінг «Unipetrol Rafinerie» (НПЗ в м. Кралупи); НПЗ Австрії та Південної Німеччини, які споживають легку малосірчану нафту з Каспію. При цьому, для налагодження постачання нафти через Одеса-Броди до Чехії нічого додаткового будувати не треба, оскільки нафта від Бродів далі піде по Південній Дружбі. Для постачання до Польщі – треба побудувати з’єднувальний нафтопровід Броди-Плоцьк, що дозволить з’єднатися з Північною Дружбою.  

Історію існування нафтопроводу Одеса – Броди, умовно, можна поділити на три періоди: перший – реверс російської нафти; другий – спроба прокачати так звану «венесуельську» нафту в напрямку Республіки Білорусь; третій – сучасна стагнація.  

Перший період функціонування нафтопроводу розпочинається восени 2004 році і завершується влітку 2010 року. В ході цього періоду здійснюється постачання російської нафти через Броди до Одеси і далі танкерами споживачам. Зазначений період можна охарактеризувати тим, що російські партнери використали реверс для Одеса – Броди з метою блокування цього шляху постачання нафти в Європу, доки будувалися їхні, альтернативні українському, маршрути постачання нафти.

Другий період, це найбільш короткий етап, проте, він є досить знаковим і відбувся він у 2010 році, коли було досягнуто домовленості з білоруським керівництвом щодо використання Одеса-Броди та однієї з двох ниток «Південної «Дружби» на ділянці Мозир (Республіка Білорусь) – Броди у реверcному режимі. Тоді було зроблено тестове прокачування на Мозирський НПЗ [3].

Слід зазначити, що білорусько-венесуельська оборудка із залученням України була організована на фоні чергового російсько-білоруського протистояння за зниження ціни на російську нафту для Білорусі. Експерти, обізнані з «білоруським нафтовим офшором» припускають, що насправді прокачування нафти, яка мала транспортуватися українською територією до Білорусі було «театром одного глядача», а саме намаганням наших білоруських партнерів знизити ціну на російську нафту, створивши таку собі альтернативу. Україна мала виступити в ролі «масовки» для білоруських акторів, які грали свій спектакль для Росії. Про повноцінне використання нафтопроводу не йшлося. Наскільки українське керівництво володіло ситуацією та чи свідомо підігрувало білоруським колегам залишилося в історії. Позитивною особливістю цього періоду можна назвати все ж таки переведення нафтопроводу Одеса-Броди в проектний режим роботи, або аверс.

Третій етап розпочався також у 2010 році, коли стало зрозумілим, що венесуельська нафта по Одеса – Броди не піде. Даний період може тривати досить великий проміжок часу. Польща не проявляє особливою зацікавленості в Одеса – Броди, маючи трубопровід Гданськ - Плоцьк.

Певний поштовх використанню Одеса – Броди може дати рішення Словаччини, озвучене у січні 2013 року, про вибір Братиславського коридору для будівництва трубопроводу Братислава – Швехат (Bratislava – Schwechat Pipeline, BSP), що має сполучити нафтопровід «Дружба», який проходить територією СР з австрійським нафтопроводом AWP, що забезпечує постачання нафти для нафтопереробного заводу в місті Швехат, який належить австрійській нафтовій компанії OMV. Проект BSP передбачає постачання на НПЗ Швехат як російської нафти, так і азербайджанської, оскільки завод переробляє в основному нафту легких сортів. Для успіху реалізації BSP важливе значення матиме досягнення домовленостей між Державної нафтовою компанією Азербайджанської Республіки (ДНКАР) та OMV щодо придбання нафти Azeri Light з використанням маршруту через Одеса – Броди та «Південну «Дружбу».

Чи зможе Україна скористатися своїм шансом в черговий раз, як то кажуть: поживемо – побачимо.

Список джерел:

1. ЄС просить російську компанію розповісти про плани з постачання нафти, http://ua-energy.org/post/28581 (2013-01-22).

2. Україна і Росія: поточні підсумки і проблеми двостороннього співробітництва в нафтогазовому та ядерному секторах, журнал «Національна безпека і оборона», № 6, 2010 рік, стор 16.

3. Гончар М., Дулеба О., Малиновський О., Україна і Словаччина в посткризовій архітектурі енергетичної безпеки Європи: погляд на проблематику транспортування вуглеводнів та можливостей двостороннього співробітництва. Братислава – Київ, 2011 рік, стор. 131.