- Михайле Михайловичу, в "Укртранснафті" днями відбулася статусна штурханина. Ви вважаєте, що зміна менеджменту - шлях до порядку, крок назустріч Європі чи це все-таки перерозподіл ринку в інтересах нових політичних небожителів?
- Ну, знаєте, зрештою це може виявитися класичним варіантом, що хотіли порядку, а вийшов, як завжди, перерозподіл. Бо порядок не встановлюється у бандитський спосіб, як це було зроблено в "Укртранснафті", коли приходять якісь мордовороти у цивільному, тицяють якісь там посвідчення, ламають двері і т.д. Тому це не виглядає, як наведення порядку. Якщо наведення порядку, значить, прибуває спецпідрозділ МВС, оточують там усе, роблять всередині свою роботу, заводять нове керівництво, яке має відповідні дані. І демонструють громадськості всі необхідні обгрунтувальні документи. Тоді видно, що це спрацювали державні органи, а не якісь там погані фізіомордії бандитського вигляду.
Це я кажу не на захист Коломойського. Те, що його треба було давно поставити на місце - аксіома. І той факт, що він примчав із Дніпропетровська в державну компанію, до якої де-юре він не має і не може мати жодного відношення, свідчить, що він пішов ва-банк. І з радіо "Свобода" він так обійшовся: сказав, я прокурору, мовляв, відповім, що я тут роблю, а не тобі. Така відповідь, бо йому не було, що відповісти. Він просто захищає заграбастане, яке вважає своїм. Ви прекрасно розумієте, труби - це сполучення між видобутком "Укрнафти" і переробкою - Кременчуцьким НПЗ. Власне кажучи, плюс "Укртранснафти" - це термінал у Південному, вихід на термінал в Одесі. Це точки входу-виходу в нафтотранспортну систему.
Як казав Рокфеллер: той, хто контролює транспортування нафти, той контролює і видобуток, і переробку. Тому тут класична схема - Коломойський створив вертикально-інтегровану корпоративну структуру, де є видобуток і транспортування. Звичайно, коли тепер, ніби намагаються у нього забрати те, що є де-юре державним, він опирається, бо він уже звик, що це все його. Туди він нічого особливо не інвестує, всі показники падають в усіх компаніях, особливо в "Укрнафті". Якщо видобуток падає, це свідчить, що нема приватних інвестицій. Коли видобуток падає, це означає, що йде, так би мовити, витискання залишкового технічного ресурсу і натурального ресурсу нафти.
Але, звичайно, якщо позиція держави буде такою, як при захопленні "Укртранснафти", коли приїхав міністр, щось поговорив десь там, зайшов, щось іще поговорив і від'їхав, це навряд чи переконає суспільство.
- Якщо говорити про інше підприємство, про видобуток. На засіданні Спеціальної контрольної комісії з приватизації, Коломойський казав, що він не платитиме дивіденди, бо "Нафтогаз" винен "Укрнафті" 10,5 млрд куб. газу.
- Стиль Коломойського - створити в юридичному просторі ситуацію та шум, що йому всі винні. Коли він повинен щось заплатити, то він робить якби ситуацію дзеркальну: навпаки, йому всі винні, а не він має платити. Це його стиль, він мастак, тут нема нічого нового. Якби у нас нормально працювали спеціальні служби, то вони б мали нагоду довести факти продукування різних квазіюридичних документів.
Методом Коломойського завжди було йти через судові інстанції. Зрозуміло, що вони собою являють. Він має вагон і малий візочок різних обгрунтувань, з яких буде витікати, що він нікому нічого не винен, а йому всі винні. Він буде потрясати цими папірцями, юридична цінність яких при більш детальному розгляді може виявитись сумнівною, як і спосіб, у який вони були отримані. Але, оскільки, все у нас розтягнуто між кланами, то ніби й ніхто цим системно не займається. І питання тут не тільки в Коломойському.
Візьмемо за барки будь-якого олігарха - отримаємо ті ж самі проблеми. У кожного з них є скрізь свої вуха й очі, які інформують, надають відповідні документи, на основі яких формується відповідні юридичні ходи - псевдоправовий захист. У них формується відповідний адвокатський супровід. З огляду на корумпованість держапарату, результат завжди виходить один і той же. Держава недолуга, не може нічого довести, а так би мовити, олігарх, найнявши висококласних адвокатів, доказує, що він правий, а не всі решта.
За великим рахунком, безвідносно до прізвища того чи іншого олігарха, інфраструктурні компанії на зразок "Укртранснафти", "Укртрансгазу", тих, які відають залізницею, лініями електропередач, атомною енергетикою - вони повинні залишатися в державній власності, тому що це інфраструктура, якою користуються всі, або яка працює в інтересах усіх. І тому будь-яка нормальна держава про це дбає.
Я не беру до уваги, там скажімо, країни класичного ліберального капіталізму типу Сполучених Штатів, де все формувалось, як приватна ініціатива. У Європі часто великі інфраструктурні проекти були під силу тільки державі, тому в Європі у цьому сегменті є домінування держави. Є речі, які не треба нікуди нікому ні віддавати, ні передавати.
Приклад Словаччини дуже наочно це підтверджує. Словаки приватизували на початку 2000-их 49% своєї державної нафтотранспортної (Transpetrol) і газотранспортної (UStream) компаній. У результаті через 10 років дійшли висновку, що ні, треба повернути все назад. Нафтотранспортну Transpetrol повернули, відновили 100% контроль, і щодо UStream ведуть мову про те, щоб так само зробити. Себто, вони методом власних проб і помилок дійшли такого висновку, що вся енергетична інфраструктура має бути в державній власності. Хоча там приватизація пройшла доволі прозоро, західні компанії, які прийшли, наприклад, у газотранспортну систему дійсно дали нову якість роботи, показники всі зросли. У нафтотранпспортну систему прийшов російський інвестор, який абсолютно нічого не проінвестував, а просто "поставив пробку" на розвитку нафтопровідної системи в Словаччині, діючи у своїх інтересах. Але вони зробили висновки. А в нас от держава свого часу так "подбала" про інтереси окремо взятої олігархічної групи, представники якої тепер розповідають, кому вони давали хабарі.
- Тоді треба за всіх братися, у нас же і облгази, і обленерго, там ще багато що є.
- Правильно, правильно. Так питання ж не в тому, яке прізвище олігарха. Якщо поглянемо на окремі сектори і сегменти, ми побачимо, що у кожного начебто є своє "пасовисько". Хтось "пасеться" у сфері енергетики, один із нинішніх фаворитів влади Григоришин, наприклад. Чи той же Ахметов сконцентрував теплову генерацію і зазіхає на атомну енергетику, Фірташ традиційно займався газом, - тому всі ці інтереси, вони є, нікуди не поділись і держава просто повинна визначитись для себе. Президент має визначитися, в яку гру він грає. Якщо він, будучи одним з олігархів, шукає якогось енергетичного консенсусу, то він його не знайде. Бо якби навіть така практична можливість була, вона вже змарнована. Якщо він є Президентом, і ця іпостась у ньому домінує, він повинен встановити правила гри. І не повинно бути такого, що всі рівні, але є рівніші. Коломойський поганий, а наприклад, Григоришин гарний, чи Єремеєв. А поганий Коломойський все-таки, якби рік тому не вдався до тих заходів, до яких він удався на Дніпропетровщині, то думаю, що зону окупація ми мали б значно більшу.
Але разом з тим, заслуги Коломойського не дають йому права продовжувати грабунок країни, як він, може, собі вважав. Мовляв - це все моє, і мені ви всі винні "по жизні".
- Але деякі скандали виглядають явно інспірованими. Наприклад, технічна нафта. Коломойський переконливий, коли каже, що якби він не забрав технічну нафту, то її викачав би "Лінос" (Лисичанський НПЗ, Луганська обл.) та віддав би "ЛНР".
- Це правда. Але це стосується певного фрагменту системи і не вирішує комплексу питань. А питання ж полягає в тому, що, так би мовити, "на папері" нафта на місці, а я далеко не переконаний, що реально вона існує, а не вже перероблена і продана. Тому це також питання. На папері все класно, нафта - десь у резервуарах, не знаю там, в Дрогобичі, Надвірній, Кременчуці, чи десь іще. Лазорко розповідає, як сильно не вистачає резервуарного банку. Але тоді виникає запитання: а чому не вистачає резервуарного банку, у вас труби порожні, у вас Придніпровська система не працює, з вашої вини, між іншим. Так використовуйте Придніпровську систему як резервуар. Більш того, це значно надійніший резервуар. Бо резервуар стандартний можна розбомбити ракетним ударом, авіаударом, а трубопровід - важче. Тут речі є, які виглядають так ніби бездоганно для широкого загалу, а насправді, вони дуже непрості.
- Аудит "Укртранснафти" - це хороше рішення, і він поставить крапку у суперечці щодо цього активу.
- Так, звичайно, треба розібратися. На папері все виглядає гарно. Але Коломойський уміє зробити все так, щоб все виглядало красиво і логічно, і правдоподібно, а насправді все може бути і не так. І в цьому контексті, звісно, варто залучати фахівців і дивитися. Бо, якщо це приватна власність чи приватні інвестиції, які стимулюють підприємство, то чому в даному випадку нічого не відбулось такого? То, може, цих інвестицій і не було, що нафтовидобуток падає реально? Треба зрозуміти, що ж там насправді сталося.
Лана Самохвалова, Київ.
