МИРНИЙ АТОМ – БІЛОРУСЬКИЙ ВИМІР
Сергій Митець
Атомна енергетика, незважаючи на події на Фукусімі і надалі залишатиметься важливою складової енергетичного балансу багатьох країн. Рішуче налаштована володіти власною атомною електростанцією і наша північна сусідка – Республіка Білорусь. Яким же чином може вплинути на Україну поповнення в атомно-енергетичному клубі за рахунок країни, яка у свій час вже досить серйозно постраждала від чорнобильської катастрофи, проте позитивно ставиться до мирного атому?
Питання будівництва АЕС на території Республіки Білорусь не є новим. У 1983 році було розпочато будівництво Мінської атомної ТЕЦ, а у Білоруському державному університеті здійснювалася підготовка фізиків-ядерників, які і мали забезпечити кадровий потенціал для станції. До цього слід додати, що в СРСР білоруські вчені не пасли задніх в ядерних дослідженнях. Неподалік від Мінська працює науково-дослідний інститут «Сосни», в якому у свій час було розроблено мобільну АЕС, що розміщувалася на двох колісних тягачах. Проте, чорнобильська катастрофа поставила крапку в планах радянського керівництва розмістити атомну електростанцію біля столиці Білорусі.
Після здобуття незалежності білоруське керівництво повертається до вивчення доцільності будівництва власної АЕС. У 1993 році розробляється концепція розвитку ядерної енергетики Білорусі, яка передбачає можливість будівництва в країні власної атомної електростанції. Проводиться пошук можливих місць розташування станції. В результаті пошуку, до якого залучалися у тому числі і українські фахівці київського інституту «Енергопроект», в якості пріоритетних відбирається три майданчики – два на сході країни у Могилівській області (Краснополянський та Кукшинівський) та один на заході у Гродненській області (Островецький).
18 липня 2012 року в Мінську між російським ЗАТ «Атомстройекспорт» та білоруською «Дирекцією будівництва атомної електростанції» було підписано генеральний контракт на будівництво Білоруської АЕС. Контракт передбачає введення першого блоку електростанції російського проекту «АЕС-2006» з реактором ВВЕР-1200 (потужність 1082 МВт) у 2018 році, а другого блоку – у 2020 році. Російська сторона має інвестувати в будівництво суму в еквіваленті близько $10 млрд. При цьому, фахівці вважають, що за сприятливих умов, термін окупності зазначеної інвестиції складе не менше 20 років.
Як анонсувалося білоруською стороною, будівництво вже розпочато в 18 кілометрах від населеного пункту Островець (Гродненська область), що приблизно в 40 кілометрах від столиці Литви Вільнюса. Даний аспект не може не турбувати литовську сторону, особливо в контексті того, чи відповідає білоруська станція Конвенції про оцінку впливу на навколишнє середовище в транскордонному контексті. Про це в різні часи лунали різні оцінки екологів. Достатньо зупинитися хоча б на «референтності» проекту «АЕС-2006», оскільки тривалого досвіду експлуатації станцій такого типу поки що немає.
Якщо литовську сторону більше турбує екологічний вимір білоруського мирного атому, Україну має турбувати ще й економічний аспект. Так, будівництво АЕС на території Республіки Білорусь в перспективі може закрити для України ринок електроенергії в країнах Балтії. Пояснення білоруських експертів про те, що станція будується на заході країни, оскільки там власне існує найбільша нестача електроенергії, здається менш аргументованим за головну з ймовірних версій розташування станції поблизу Острівця - вироблення енергії не стільки для внутрішнього споживання, а скільки для експорту. Саме так, спільне російсько-білоруське підприємство зможе повернути інвестиції та заробити додаткову валюту.
Таким чином, білоруський приклад показує, що поки Україна продовжує визначатися зі своєї енергетичною стратегією, наші сусіди не вичікують, а реалізують свої енергетичні проекти. В таких умовах, для того, щоб мати перспективу залишатися країною-експортером електроенергії, а не стати її імпортером, нашій країні слід визначитися зі своїм енергетичним майбутнім і при цьому, напевно, зробити ставку на поступове оновлення своєї атомної генерації (особливо із врахуванням нових вимог по безпеці станцій), яка вже досить скоро буде доходити до межі своїх експлуатаційних можливостей. Святе місце пусте не буває – наші сусіди намагаються зайти в атомно-енергетичний клуб, як би нам з нашою інертністю та неоднозначністю в стратегічних виборах з нього не вийти.
